А листя падають...

Говорила всім бабуся: -Сивина, ще не жнива, Головне, аби в людини Щоб душа була жива. А коли душа мужчини Ще заманює жінок... Значить, рано говорити Що старий ти вже, браток. 19.8.2003 р. СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ Я не боюсь, що станеться зі мною, Своє життя я вже прожив, Та якось прикро за Державу,- Як Окуджава говорив. 13.7.2000 р. ОСТАННЯ КВІТОЧКА О, це нелегко передать, Як зорі манять в світ кохання А ти старієш.А в садку Твоїм - вже квіточка остання. З таким же миленьким лицем, В такій спідничці коротенькій, Що серце тільки тень та тень, Неначе, скрипка жалібненько. І зриш на ції квітоньки, На ці веселі передзвони, А бачиш як несуть вінки, І чуєш же прощальні дзвони. І вже не знаєш, що робить, Чи може й виду не подати, Чи може як було колись Сказать, що не пускає мати? Страшенно хочеться кричать. Але навіщо? Хто поможе?- Що ти не вмів відпочивать І жить, як вчило слово Боже. Де ж справедливість, де вона? Коли я так ще хочу жити! Ну дай пожить хоч років сім, Щоб міг хоч книгу завершити. 3.4.2003 р. ОСТАННЯ ФАЗА Я думав, як любить незможу - То стане пусткою життя, Та зрозумів, що світ на цьому Ще не кінчається сповна. І зрозумів, що з кожним роком, Скрізь обновляється життя, І з кожним роком, крок за кроком Все в нові фази вхожу я. У Місяця чотири фази, Чотири фази має рік. І я в свою ввійшов останню. Це, якраз та, що зветься 'пік'. 4.4.2003 р. ОАЗИС НАСОЛОДИ Дивись, який над лісом Місяць, І небо ясно - голубе, О, як же хочеться до тебе, Коли акація цвіте. Зустрітись десь в гаю з тобою, Де листя з вітром шелестять І там, в отаві під горою До ранку зорі рахувать. Ввірватись в сни твої дівочі, Й такий вчинити тарарам, Щоб аж кричала на все поле, Нехай лютує ураган! І в твій оазис насолоди, Аби ніколи він не гас - Готовий я в любу погоду Підігрівать тебе щораз. І з хвильок ніжного кохання - Всю ніч до ранку пить любов, Бо що, скажіть, буть може краще, Від жінки, літа і дібров? 16.10.2001 р. СТАРІСТЬ Чомусь уже не хочеться нічого. Ноги не носять, йде все шкереберть, Тільки з душі частіше чути ойки, Щоб нагадать, що ще живий ледь - ледь. І вже не дуже хочеться ходити, А хочеться посидіть, полежать, Ну а думки, як птахи, що підбиті Не знають вже й самі, куди сідать? І очі теж затягує туманом, Лиш тільки мозок рветься в небеса. Я знав давно, що старість то - не радість, Але не знав, що й капосна така. 15.4.2003 р. КОЛИ НАДВОРІ СУТЕНІЄ Прийшла весна.Цвітуть сади. Квітує поле неозоре. О, як же хочеться мені Пірнуть в твоє гріховне море. Лизать сунички - грудоньки, Де промінь ніжності палає, Бо знаю, свічечка життя Мого - давно вже догоряє. 16.10.2001 р. ВИМЕРЛА ВУЛИЦЯ Вимерла вулиця. Ні людини живої. Тільки небо та зорі, та спекотні вітри, Та ще ми по-під тином плетемось з тобою, І також помаленьку виходимо з гри. І, здається, от-от кінець світу, Але світ невмирущий, як безсмертні лани, Як безсмертні віки, що над нами повисли, Як безсмертні тюльпани і стрункі ясени. І, хоч сняться вже нам безкінечні простори, Та не хоче ніхто у той всесвіт іти По дорозі яка приведе всіх до Бога, Аби кожен із нас відповів за гріхи. 23.2.2000 р. ПЕРША БІЛИЗНА Ще, здається, ніби, вчора ти і я були дітьми, А сьогодні й ми, нарешті, дочекалися зими. Наші бороди пухнасті це ще - перша білизна, А за нею прийде грудень і, вважай, тебе нема. 28.11.2000 р. СИВА ОСІНЬ Вже давно над обрієм сонечко заходить, А по полю синьому сива осінь бродить. Вже давно, кохана, вітри дмуть північні, Ну а ми ще й досі думаєм, що вічні. Не сьогодні - завтра схоплять за горлянку, І над нами небо прокричить 'слов'янку'. Ось уже і наша черга підступає,