А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Кому така душа потрібна,
В яку складаєш ти торти?
Щоб в світі жить заради шлунка
Й не бачить іншої мети,
Аби земля під вами грузла,
Або ломалися мости?
9.1.2000 р.
ЧОМУ ТАК СТАЛОСЬ?
Колись чекав тебе, як фею,
Нині обхожу, як чуму.
І ти ні раз не запитала,
Чому так сталося, чому?
Ну а тепер вже не питай,
Чому я дома не ночую,
Чому хожу без тебе в гай,
І не тебе вже там цілую?
15.11.1995 р.
ГРУДОНЬКИ
У дівчини грудоньки
Манять, ніби, зіроньки,
Бо на них як подивлюсь
Тим, що я мужик - горжусь.
Бо така від них йде сила,
Мов мені пришив хтось крила.
Ладен світ весь нахромить,
Щоб ту силу покорить.
12.3.2004 р.
МАГІЧНА СИЛА
Вся планета прилипає
До колінок і литок,
Варт дівчині тій пройтися,
Й показати свій пупок.
Видно, є магічна сила
Десь чуть вище від колін,
Бо, коли на них ти глянеш -
Тут же вмить зникає лінь.
14.4.2003 р.
НАША СЛАВА
Жінки, то - фактор не останній,
Якщо мужик ви дійсно справний.
Бо жінка, хоч вона й лукава,
Але то наша - честь і слава.
Тому завжди оте сердечко
Тримай сильніше за гнуздечко.
Бо, як даси дружині волю -
Не нарікай тоді на долю.
Як хочеш ти в сідлі втриматись,
Не смій ніколи розслаблятись!
11.4.2003 р.
МІСЯЦЬ І ЛЕГІНЬ
Гонить Вітер днем і ніччю
В небесах хмаринки,
А навпроти мчиться Місяць
Десь із вечоринки.
Я стою й спостерігаю
Всі ті поєдинки,
Як мчать хмарки, ніби, вівці,
Як живі картинки.
Ось, уже й остання хмарка
Зникла десь за лісом,
І сміється на все поле
На всі зуби Місяць.
І так голосно сміявся,
Мов, змагався з бісом,
Що незчувся й сам він того -
Як упав над лісом.
А йшов легінь через ліс той
З вечірниць додому,
Аж дивиться, а там Місяць
На дні водойому.
Він до нього помаленьку,
Ніби, кіт підкрався,
Простяг руку. Схопить хотів -
А він і розпався.
І пішов він далі лугом
В гай через травичку,
Аж дивиться а той Місяць
Вже заліз в криничку.
Він відразу розігнався
І в неї стрибає,
Аж дивиться, а той Місяць -
Знов хмарки ганяє.
З того часу так як смеркне
І Сонце зникає,
Біжить Місяць в небі яснім -
Легіня шукає.
8.11.1995 р.
НЕ ТІ КОНИКИ!
Друзі всі повимирали,
Ні з ким і поговорить,
Ну а в тих, що залишились -
Щось у кожного болить.
Поки рай ми будували,
Юні роки - ай-лю-лі,
Зараз хочем наздогнати -
Та вже коники не ті.
Руки крутить, ноги тягне,
Ну хіба то вже життя?
Може й справді горем трахнуть
І піти до кабака?
А тому, не хничте хлопці!
Гляньте ви, який ланшафт!...
Хто піднять ще чарку може,
Наливай, на брудершафт!
27.5.2004 р.
ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ
Скільки дивлюсь, ти - не земна,
Бо десь літаєш вічно в хмарах,
Мені ж, пробач, потрібна та,
Яка б завжди палала жаром.
Навіщо холод нам зірок,
Або туманність Андромеди?
Якщо ми любим жіночок -
В яких розкішні омулети.
29.12.1990 р.
МЕНІ ПОДОБАЄШСЯ ТИ
Мені, надто, подобаєшся ти
І не стільки скромністю - скільки сміливістю.
Бо де ти - там завжди веселяться вітри
І природа до всіх посміхається милістю.
Бо де ти - там завжди парубки вихваляються
А як глянеш на їх, то вони,як зайці
Хто-куди по кущах розбігаються.
20.5.2003 р.
ЛЮБОВ І ВІЧНІСТЬ
Любов, вона як подих вітру,
Та жаль, літа уже не ті.
Тут тільки літо квітувало
А тут й дерева вже пусті.
Тут тільки вам світило сонце,
Співали дружньо солов'ї,
Як тут захмарилося небо
І цілі дні - дощі й дощі.
Дивлюсь, яка несправедливість,
Тут тільки став ти світ сприймать,
І став ти дещо розуміти
Як вже кричать:
-Пора кінчать!
Але й не трудно уявити,
Щоб хтось зміг Сонце зупинить,
То більшого у світі лиха -
Ніхто й не зміг би уявить.
13.3.2000 р.
ГОВОРИЛА БАБУСЯ
Перейти на страницу: