Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Колективізація й централізоване сільське господарство відповідали планам Сталіна щодо радянської індустрії. У 1928 році радянський уряд затвердив свій перший «п’ятирічний план» — економічну програму, котра передбачала величезне, досі незнане, щорічне зростання промислового виробництва на 20%, відмову від семиденного робочого тижня — відтепер робітники мали працювати по змінах, щоб заводи ніколи не простоювали — й нову етику робітничих змагань. Робітники, майстри, менеджери змагалися між собою за виконання й перевиконання плану. Величезні інвестиції в промисловість створили тисячі нових робочих місць, багато з яких належатимуть селянам, що будуть змушені залишити свою землю. Значне зростання промисловості також створило попит на вугілля, залізо та різні природні ресурси, багато з яких можна було знайти тільки на Півночі або на Далекому Сході СРСР. Також ці ресурси видобували селяни, обезземелені колективізацією.
«Надзвичайні заходи», колективізація та прискорена індустріалізація стануть тими кампаніями, котрі асоціюватимуть зі Сталіним. «Великий поворот» або «великий перелом», як назвуть це згодом, став поверненням до принципів «воєнного комунізму» й насправді «другою революцією». Нові кампанії кардинально суперечили ідеям і гаслам, які Сталін та інші обстоювали протягом останніх років. Головні партійні конкуренти Сталіна були запеклими противниками колективізації, тому лідер СРСР доклав багато зусиль, щоб здобути над ними перемогу. Зрештою Сталін особисто перепише накази про колективізацію таким чином, щоб її виконали якнайшвидше й у найрадикальніший спосіб.[304]
Напередодні приїзду Сталіна сибірське ДПУ усвідомлювало, що успіх поїздки вождя залежить і від них. Вони облишили формальності в дотриманні закону й замість того, щоб чекати, коли селяни самі здаватимуть зерно (як це робили раніше), надіслали власних співробітників на село. Ті організували обшуки, арешти та забирали зерно саме так, як це робили в часи Громадянської війни. «Товариш Сталін дав нам наше гасло: “Натисни, побий, видави”», — проголосив один місцевий хлібозаготівельник.[305] Результати не забарилися. Ще до того, як повернутися до Москви, Сталін надіслав телеграму своїм колегам, проголосивши успіх: «Ми вітаємо ЦК з 80 мільйонами пудів [1,31 мільйона тонн зерна] в січні. Це велика перемога для партії». Лютий, за його переконанням, для Сибіру мав стати «дуже важливим місяцем у боротьбі за зерно».[306]
Натхнений такими зрушеннями, Сталін обстоював вірність колективізації на двох бурхливих зібраннях ЦК навесні та влітку 1928 року. У своїх тогочасних промовах він дав зрозуміти, що наполягає на різкій зміні політики ще й тому, що їй чинять опір його серйозні партійні противники (котрі ще залишилися), особливо Бухарін, якого відтепер оголосили «правим опортуністом». Окрім наслідків, до яких призвела колективізація в сільській місцевості, вона стала і тією ідеологічною зброєю, за допомогою якої Сталін виборов своє місце беззаперечного лідера партії. Зрештою, його політика надасть йому владу та легітимність всередині партії. А його противники відречуться від своїх поглядів.[307]
Однак також можна стверджувати, що навесні й влітку 1928 року Сталін використав внутрішньопартійний конфлікт, щоб ідеологічно виправдати необхідність колективізації. На липневому пленумі ЦК він заявив, що експлуатація селян — це необхідна умова для проведення індустріалізації в СРСР: «Ви знаєте, що Англія сотні років збирала соки з усіх колоній, з усіх частин світу й таким чином примножувала вкладення в свою промисловість». СРСР не міг піти тим самим шляхом, стверджував Сталін, як не міг і скористатися іноземними позиками. Єдиним виходом була по суті «колонізація» своїх власних селян: вичавити з них усе та інвестувати це «внутрішнє накопичення» в радянську промисловість. Для підтримки такої розбудови селяни мали заплатити «данину», завдяки якій Радянський Союз отримав би можливість «і надалі нарощувати темпи розвитку промисловості»:
Справа ця, що й казати, неприємна. Але ми б не були більшовиками, якщо б приховували факти й заплющували очі на те, що без цього додаткового податку на селянство, на жаль, наша промисловість і наша країна поки що не можуть впоратись.
304
Harris, The Great Fear, 86.
305
Khlevniuk, Stalin: New Biography of a Dictator, 103.
306
Известия ЦК КПСС, 1991, № 7 (1928), 179, в кн. Данилов та ін., ред., Трагедия советской деревни, том 1, 158.
307
J. Arch Getty, Oleg V. Naumov, The Road to Terror: Stalin and the Self-Destruction of the Bolsheviks, 1932–1939 (New Haven, CT: Yale University Press), 41.