Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
P. S. Ті, хто подумають, що в нас «протік дах» і ми перетворили рутинну операцію на виставу, не судіть нас строго. Ми справді багато пережили зі Щасливчиком. Цей примхливий супутник навчив нас діяти нестандартно і постійно знаходити якісь нові рішення.
Ми справді панькалися з ним, як із малою дитиною. Без нього буде сумно. А про інженерів, котрі провели з ним десять і більше років, я взагалі мовчу. Ось кому зараз погано й гірко.
Команда Cassini теж плакала, коли зонд увійшов у атмосферу Сатурна 15 вересня 2017 року. І тепер я розумію чому.
Цінуйте й бережіть одне одного.
* * *
Дитячі мрії бувають дуже несподівані. А ще вони можуть завести у велику халепу.
Начальник охорони, сержант Маковскі, широко всміхаючись, підштовхнув до полковника двох хлопчаків років десяти-дванадцяти на вигляд.
— Хто такі? — добродушно спитав Вескотт.
— Сер, порушники, сер!
«Порушники», опустивши голови, трагічно мовчали. Ми всі з цікавістю дивилися на «порушників» — за всю історію авіабази це перше порушення периметру людиною. Індик-порушник був, пес-порушник був[20], а ось людини-порушника ще не було.
З такого приводу вся наша зграйка зібралася в кабінеті командира — добре, що наш кабінет якраз навпроти.
А сталося от що: рано-вранці, коли персонал бази після церемонії підняття прапора розійшовся по робочих місцях, із кузова одного пікапа на стоянці відкинувся брезентовий верх і вилізли дві фігури.
Оглядаючись, фігури крадькома пересувалися по краю стоянки в напрямку аеродрому. Солдат, що спостерігав за моніторами, відразу оголосив тривогу, Маковскі поперхнувся і розлив на себе каву, а патруль, завищавши шинами «Гаммера», виїхав на затримання.
— Сер, ми їх п’ятнадцять хвилин ловили, сер! — пожалівся Маковскі, сумно оглядаючи мокру пляму на штанях у цікавому місці. — Одного так і не зловили!
— Але ж переді мною обидва! — здивувався полковник.
— Сер, одного ми зловили, а другий втік за межі бази через головний шлагбаум! Потім, щоправда, сам вернувся, сер! — доповів, широко усміхаючись, Маковскі.
— Як вас звати, засранці? — лагідно спитав полковник.
— Ми не засранці! — огризнувся старший. — Я Гаррі!
— Я Гаурав… — ледь чутно промимрив другий.
— Диверсійно-розвідувальна група «Джі-Джі»! — сказав Вескотт і заіржав. Суперінтендант Сара МакКарті, яка стояла поряд, докірливо подивилася на нього.
Насміявшись, полковник спитав:
— Хто старший?
— Я, сер! — відповів Гаррі.
— Повне ім’я?
— Гаррі Вільям Паттерсон, сер!
— Ти втік від сержанта Маковскі?
— Я, сер!
— Чого вернувся?
— Так Гаурава сцапали! Я й вернувся!
— Не покинув побратима?
— Сер, він ще й відбити його намагався, сер! — сказав Маковскі.
Диверсійно-розвідувальна група «Джі-Джі» понуро мовчала.
— Чию машину вони використали?
— Сер, пікап спеціаліста Бжрв… Бжвр…ржврінзззскі!
— Бжезінські! — легко й без найменшого акценту вимовив Вескотт. — Бжезінські, Маковскі! Хто-хто, а ви повинні знати це прізвище!
Сержант густо почервонів.
— Запросіть Бжезінські!
Спеціаліст Майкл Бжезінські з контрольно-диспетчерської вежі зайшов у кабінет і став по стійці «струнко».
— Ви знайомі з цими джентльменами? — якось дуже скоро «засранці» в полковника перетворились на «джентльменів».
— Сер, так, сер! Це сусідські хлопці, сер!
— Використали, значить, сусіда? — грізно спитав полковник.
— Не його, а його машину! — сказав Гаррі. — У нас сьогодні немає школи, тож ми зранку залізли в пікап і зачаїлися.
— А батьки?
— Батьки сьогодні поїхали на роботу з самого ранку, з нами сидів мій брат, у нього теж школи немає…
— Це ж коли ви залізли в той пікап?
— Ще темно було…
— Замість того, щоб спати собі в ліжках, вас потягло на пригоди!
— Ми ще з вечора домовилися, — сказав Гаррі.
— Ось ти про товариша свого подумав, а про брата ні! А він, мабуть, місця собі не знаходить.
Гаррі засопів. Тримався він спокійно, хоч видно було, що малий наляканий. Його товариш також добряче злякався і от‑от був готовий заплакати. Полковник з усієї сили намагався видавати себе за командира, а не за Санта-Клауса.
— І якого ж ви біса притягли свої сраки на мою базу? — спитав Вескотт у «порушників».
— Сер, це діти, сер! — нарешті втрутилася Сара. Їй єдиній з військовиків дозволялося безкарно робити полковникові зауваження.
20
Цю історію описано в книжці «Франческа. Повелителька траєкторій».