Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Я не збагнув, як це працювало, але, чесно кажучи, нас влаштовувала версія, що сателіт був із самого народження непростий і вередливий. Тим більше, два інженери з LM, Стів і Джейк, самі в це вірили. І це якраз вони повідомили нам страшну звістку: ми повинні вивести нашого примхливого улюбленця на орбіту захоронення…
— Джорджіо, затримайся на хвилинку, тут Стів із LM хоче з тобою поговорити… — сказала Трейсі, діждавшись, коли Франческа вийде з командного центру. Мені зробилося гидко на душі, бо я шостим чуттям здогадався, про що йтиметься.
— Час настав, Джорджіо… — на Стіва жаль було дивитися. Він був інженером Щасливчика десять років і переживав за нього, як за рідну дитину. Я одразу все зрозумів.
— Стіве, а чому ми? — гірко спитав я.
— Ти ж знаєш… Вас він слухається з першого разу… До того ж… Зрозумій, я не можу… Я навіть Джейка не покликав на цю розмову. Він узяв вихідний на той день, коли ЦЕ має статися…
Я зітхнув. Як я скажу напарниці про важке завдання? Як вона відреагує? Як вона взагалі це переживе?
— Я зрозумів, — сказав я. — Чекаємо кейс.
І ось нарешті настав той день. Я посадив напарницю перед собою і пояснив, ЩО саме нам доведеться зробити.
— Ти можеш не брати в цьому участі, якщо не хочеш…
Франческа подивилася на мене повними сліз очима й твердо промовила:
— Ні. Я буду до кінця.
— І як вона відреагувала? — спитав полковник Вескотт, знаючи заздалегідь, що я скажу у відповідь
— Плаче… Але вона боєць і буде з нами до кінця.
— Щасливчик теж боєць. Стільки років протримався на посту, бідолашний…
— Ви про нього говорите, як про солдата, — сказав я.
— Власне. У нього є ім’я. І він простояв на посту, не здався! — полковник мить помовчав і додав: — І він піде, як солдат!
— Це як? — не зрозумів я.
— Побачиш.
— LM, третій монітор! — сказала Трейсі. — Хай вам бог помагає!
За нашими спинами зібралася майже вся наша маленька компанія. Полковник Вескотт, сержант МакКарті і професор Рассел. Старший офіцер Баррел був на своєму посту в прозорому боксі командира, а Трейсі — за пультом зв’язку.
Ми мали зняти Містера Щасливчика з його траєкторії і відправити на орбіту захоронення — на кількасот кілометрів вище, ніж його нинішня геостаціонарна орбіта. Там багатостраждальний сателіт піде на вічний спокій і кружлятиме в холодному космосі не одну тисячу років.
— Симплекс — другий канал… — кволо прошепотіла Трейсі.
Ніхто не наважувався сказати останніх слів.
— Прощавай, Містере Щасливчик! — нарешті насилу вичавив я. — Нам було весело з тобою і буде гірко без тебе! Ми пройшли з тобою хорошу школу…
— Прощавай, любий… — тихенько заплакала Франческа.
Старший офіцер Баррел на своєму посту мовчки підвівся.
Ми витримали паузу.
— Курс 240,5, 46,30, 57,00, імпульс у пропорціях 12,0:4,0:2,1, — ледь чутно прошепотіла Франческа й затулила обличчя руками.
— Угу, — замість нормальної відповіді сказав я.
— До запуску готові…
— Почекайте хвильку, — попросив Вескотт і вийшов.
Він вернувся з двома солдатами. Два бійці в парадних мундирах. В одного в руках був державний прапор, а в другого — я впізнав у ньому Браяна Данкана, нашого штатного волинщика, — шотландська волинка. Я зрозумів, що це буде справжній похорон.
Полковник кивнув, і ми з Франческою запустили процедуру.
Бійці приготувалися до церемонії прощання.
Солдат із прапором став між нами і моніторами.
— Рівняння на прапор! — гаркнув полковник.
Ми всі встали. Браян заграв «Amazing Grace» — один із найвідоміших християнських гімнів, який тепер виконують у пам’ять за загиблими героями. Тужливі звуки волинки наповнили командний центр. Полковник віддав останній військовий салют Щасливчикові як солдатові, що до кінця стояв на бойовому посту. Сара вслід за командиром скинула руку до козирка кепі. Я, оскільки був у формі, також. Волинка проникала в самісіньке серце, і я не витримав. Гіркі сльози покотилися в мене одна за одною. Ридма ридали Франческа і Трейсі. У третьому моніторі витирали очі Стів і Джейк, який так і не зміг кинути друга і прийшов у свій вихідний на роботу. Ми прощалися зі Щасливчиком. Прощалися з ним як із солдатом. Як із другом.