Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
— Випустіть цим свиням всі кішкі на хєр, — кричали їхні дружини і називали одна одну умами.
Стріт і Кіф не відставали від старших, і їхні матері пишалися ними:
— От умочкі. Бач, як повиростали.
Сталь різала плоть. Перемазані кров’ю м’ясарі. Перелякані бійці. Ніж, як пазур. Зуби вгризались у ворога, коли рука стомлювалася вбивати. Вівці, що стали хижаками. Вовки, що стали агнцями.
Зривалися маски. Вичавлювалися очі. Роздиралися горлянки. Голодні пси нарешті наїлися. М’ясний павільйон став скотобійнею, нагадуючи павільйон студії, де знімали черговий жахливчик для новин. Цієї миті бацила війни, невидимий фермент убивства, жив тут.
Кільком бійцям пощастило втекти.
Тіла кількох м’ясарів біліли фартухами серед чорного вороння мертвих тіл рейдерів.
Кіф втратив око.
Стріт — батька.
Радісні крики перемоги і сльози матерів і дружин зливалися з визготом сирен. Їх усіх, родинами, пакували поліцаї.
— Прощай, ума, — сказала Зіна.
— Давай, умочка, ще побачимся, — відповіла Галя.
Окремим розділом бюджету Вашого проєкту повинна бути тотальна підтримка після захвату. Звісно, це обов’язкова виплата грошових компенсацій родинам героїв, котрі загинуть у цій різні. А далі йде обов’язковий набір послуг, які допоможуть нам спокійно закрити цю справу. Це відкриття карної справи зі звинуваченням у зберіганні наркотиків, розбещенні малолітніх, шпигунстві. Будь-який неумовний строк для них на Ваш особистий смак за 50 тисяч умовних одиниць. Даруйте за каламбур. Також нам знадобляться сюжети на центральних телеканалах для створення вашого сприятливого образу. Гадаю, ми зможемо домовитися про двохвилинний ролик за 5 тисяч умовних одиниць. Ще важливим є утримання особливо небезпечних учасників заколоту з ізоляцією від зовнішнього світу. Це близько 200 тисяч умовних одиниць. І найважливішим, безумовно, є прийняття урядом необхідної постанови. Думаю, кількох сот тисяч дуже умовних одиниць має вистачити.
Бомба
У нього немає вибору. Він повинен устигнути. Ще кілька секунд — і пролунає вибух. Останнє зусилля. Він перезаряджає пістолет і стріляє у ворога. Кров тече на всі боки. Він обережно переступає через тіло. Нахиляється над бомбою. Останні десять секунд. Дев’ять. Він дістає окуляри, щоби краще роздивитися схему. Вісім. Який же з дротів треба перекусити? Шість. Час спливає. П’ять. Усі затамовують подих. Чотири. Йому страшно. Три. А якщо все сплановано спеціально, щоб його вбити? Два. Руки не слухаються. Один. Він заплющує очі. Зараз усе вибухне. Все скінчиться…
— Стоп. Знято, — рокоче голос роздратованого режисера. До вух Северина долітають розлючені вигуки режисера. — Де вони взагалі відкопали цього дебіла? Як із таким придурком можна працювати? Десять хвилин перерви. А ти, — він тицяє пальцем у свою асистентку, — розберися з ним. Щоб наступного разу він точно знав, за які дроти братися. Ясно?
Северин стомлено переводить подих і вкотре думає, що війна не закінчується ніколи. Війна завжди з тобою. Твоя група крові. Твій натільний хрест, який несеш. Северин робить маленький ковток теплої води, що нагрілася від софітів, та безнадійно оглядає стіни своєї нової клітки.
Кіностудія нагадувала радше режимний об’єкт, аніж бізнес-структуру. Величезна ділянка землі була придатною для знімання історичних серіалів і воєнної хроніки, які останнім часом дедалі частіше виглядали однаково. Щоправда, знімання коштували стільки, що власникові тільки лишалося щодня сидіти у скляному офісі на найвищому поверсі та сподіватися. Молитися, щоб не було дощу і випадкового спалахування й далі за всіма пунктами, вказаними у страховому контракті. Іноді він посміхався до себе, гадаючи, що «страхові випадки» тільки наганяють страху на клієнтів, а не описують імовірних варіантів реальності.
На студії всім заправляли двоє. Дружина власника Марфа та колишній помічник режисера, а нині заступник директора і за сумісництвом коханець дружини директора — юне створіння Павлик, якого всі називали Смурфом за його маленький зріст і манери, що відгонили блакиттю.
Кожного дня вони видавали нові директиви, накази та «правила користування». Жінкам на знімальному майданчику заборонялося з’являтись у сукнях і кольоровому одязі, бо це відволікає чоловіків від «творчості і робочого настрою». Їжу роздавали у конкретно визначені щасливі години, таким чином привчаючи працівників до здорового харчування. Незалежно від пори року пересуватися по майданчику можна було тільки на велосипедах і спеціальними доріжками. Крок уліво, падіння з велосипеда вправо могли закінчитися фатально — довкола велосипедних доріжок були нерозміновані поля, що залишилися після знімання історичного серіалу «Че Паєв».