Легенди нескореної зими

Він був єдиним професійним офіцером і мав досвід звільнення заручників та боротьби з тероризмом. Тобто умів планувати операції. Принаймні план пограбування розробив непоганий.

— Перва група пошла, — наказав він. — Приготовиться вторій групі.

На лід вибігли і погнали через озеро перші три бійці, перебігли його, заскочили на пристань і розосередились, спостерігаючи за ситуацією довкола. За ними, тягнучи дві пари грубо збитих саней, помчали вперед наступні п’ятеро. Коли добігли, двоє повернулись, тягнучи за собою шнури, якими вони планували туди-назад тягнути завантажені сани в один бік, порожні — в інший.

Та враз зі сторони вулиці долинули окрики, лайка. Розібрати було важко, але майданівці навіть не насторожились, оскільки знали: це «хуліганить» Малюк з «молодими» під воротами генеральського маєтку. Відповідно плану Камандіра, вони, за легендою, так відзначали День бармена. Саме День бармена, бо у Мишка в календарі це свято чомусь було виділено червоним. Щось важке гучно гримнуло у потужну залізну браму. «Почали», — командував Мишко.

Всі одягнули «балаклави» і кинулись до складу, що стояв ворітьми до озера. За парканом, схоже, вирували пристрасті, бо до розборок приєдналися охоронці. Вони щось верещали, погрожували, хтось шмальнув із газової пукалки — звук тихим хлопком дійшов до майданівців. Але не налякав.

Грабіжники оцінили невелике подвір’я перед пристанню. Воно було добротно вичищене від снігу, тому вони не могли залишити виразних слідів. Мишко задоволено кивнув, мовляв, почали. Четверо кинулись до складу, двоє залишились пильнувати біля саней.

Бача, на пиці якого балаклава так розтягнулася, що репнула на маківці і з неї стирчав жмут короткого сивого волосся, підійшов до воріт складу і оцінив замок. Замок був з вигляду міцний, амбарний. Але, схоже, китайського виробництва. Скупий генерал, на щастя, і на цьому зекономив. Заумний протягнув Бачі ломик з функцією цвяходера.

— Хуйня, — відмахнувся від нього Бача, взяв колодку в руки і миттю скрутив її.

Відтягнув засув і тихо притримуючи, розчинив стулки дверей.

«Ха-а-а-а!» — вирвався у всіх присутніх Робін Гудів придих захвату. Склад, що міг умістити у себе два танки з трубами для переходу під водою, був до верху забитий добром. Все було акуратно упаковано у великі мішки з маркуванням NATO і описами розмірів та виду одягу. Це — зліва. Справа — мішки з крупами, ящики з тушонками, сотні банок із салом, повно інших продуктів на стелажах.

— Погнали, — прозвучала чиясь команда, і хлопці приступили до роботи.

Пакунки з речами переносилися до пристані, вантажилися на сани. Сани шнурком перетягувалися на інший бік озера, там перевантажувались у машини і так кілька разів. Скоро з «того» берега рацією попередили, що більше немає куди вантажити. Але, в пориві азарту, вони все ж нахапали тушонок, кілька мішків круп і довантажили це на сани.

— Аут, — скомандував Мишко і передав рацією Малюку: — «розход»!

П’яний галас біля брами поступово почав затихати. Бача зачинив двері комори, акуратно повішав на місце колодку. Остання партія награбованого добра на санчатах їхала на той берег, а вони, кожен тримаючи по доброму баулу на плечах, бігли услід, не озираючись.