Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Середній метраж на душу населення? І з цим, чи не найгірше: США — 36 м. кв.; у Швеціі на зека в тюрмі відводилося 16 м. кв. та сперечалися, а не замало? В СССР — 13 м. кв. на одного. В Кенії та Уганді було дещо ліпше — 15 м. кв.
А, як мені хтось стане правити, що в СССР, мовляв, оплата помешкання та комунальних послуг була нижче, то прийдеться звернути слушну увагу на незаперечну тезу — яке помешкання, така й оплата.
Чимало хизувалися тим, що в Совєцькому Союзі освіта та охорона здоров’я, — були безкоштовні. На це зауважимо, що таке існує, в певному відсотку, в кожній цивілізованій країні, хоч і не в таких масштабах. В цьому зв’язку дуже натискували на державну благодійність, на так звані “фонди общєствєнного потрєблєнія”, хоча хтось там, ще за Брєжнєва ті “фонди” підрахував, та вийшло, що вони складають всього десь 300 рб./рік, — на кожного. Так от, як в СССР наприкінці його існування вони складали 19,7% ВНП (валового національного продукту), то у США — 28,5% ВНП; а отой ВНП був у них — самі розумієте, значно вищий. А тому й соціальне забезпечення перебувало на незмірно вищому рівні. Такі «пєнсіі», як 15 рб./міс. — там не відомі; на відміну від “страни побєдівшєго соціалізма”.
Але, середні цифри — то, часом, зрадлива річ. Бо є ще таке поняття, як «межа бідності» — мінімум, на який тільки–тільки можна проіснувати. Не померти відразу, але й не жити по–людськи. Тоді, на кінець вісьмидесятих вона складала офіційно десь 78 рб./міс., та за нею жило 40 млн. людей. Насправді вона була штучно занижена, а піднявши її до реальноі межі в 130 рб./міс. — ми отримаємо й усі 140 млн. Але, хай буде офіційна. За нею, ще гірше, жила різна кількість людей, в залежності від віддаленості тієї чи іншої московської колонії від центру. Так маємо по Союзу наступний відсоток людей, що через 70 років більшовицького панування — жили за межею (офіційною, заниженою) бідності: Москва і центр — 6,3%, Азербайджан — 33,3%, Україна — 36%, Туркменістан — 36,6%, Казахстан і Киргизія — 37%, Узбекістан — 44,7%, Таджикістан — 58,6%.
Стан України на той час, як ми самі бачили, залишав бажати кращого. Вона займала 2,7% терену СССР, але за обсягом виробництва дорівнювала ФРН. Давала СССР 50% кольорових телевізорів та чверть усього продовольства (сама споживаючи десь 2/5 цієї кількості). Але, за середнім заробітком посідала тільки 11 місце в СССР. При цьому 90% підприємств керувалося з Москви, було її власністю, а з 70 млрд. рб. прибутку в 1988 — 80% забрала Москва. Зате в отруйних місцевостях, де ПДК екологічного бруду у 10–20 разів перевищували норму (теж совєцьку, тобто — не малу) проживало 22% населення України. Все це — не враховуючи Чорнобиля, який експортом електроенерґії приносив Москві річно 2 млрд. доларів.
От, що значило бути колонією Москви.
Чи змінилося щось там із тих пір на краще? — то вже розмірковуйте самі; якщо дійсно змінилося…
Ми систематично користувалися терміном “совєцька влада”, але… Чи розуміли всі та до кінця, — що то є таке? Отже, й спробуємо коротко сформулювати; чим же була совєцька влада в совєцькому суспільстві? Та врешті, чим було це суспільство?
1. Для суспільства був характерний, насамперед, чіткий класовий поділ (так, так, — саме в «бєсклассовом общєствє») на владний клас — номенклатуру КПСС (ст. 6 Конституції) і класи трудящих, — робітників і селян. Добробут колективних власників і виснажлива праця трудящих. Державний капіталізм із помітними ознаками феодалізму (свавілля червоних директорів і червоних поміщиків).
2. Відсутність рівноваги між класами та найбільша в капіталістичному світі норма експлуатаціі (десь до 90% і більше) були мислимі лише за умови абсолютно жовтих профспілок (оті – «пріводниє рємні», “школа коммунізма” і всяке інше).
3. Оскільки взаємовідносини поміж народом та його сталим паразитом — владою — були суто антагоністичні, то влада спиралася тільки й виключно на
силу. Так само, як у царській Росії. А тому непропорційного значення набули так звані “сіловиє міністєрства” на чолі з таємною поліцією — КҐБ.
4. Характерною була централізована, вертикальна структура суспільства, де всі соціальні зв’язки існували та діяли лише зверху вниз.
Поземі зв’язки в народі — не допускалися, справжніх колективів не повинно було бути. Найбільше страхалися того, аби нарід не усвідомив би свої класові інтереси та не об’єднався проти влади.