Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Зате поземі зв’язки існували на верхах, скріплюючи антинародну совєцьку владу. Це особливо легко та виразно спостерігалося на виниках різних престижних конкурсів і присудженні премій — нагороджували одне одного.
5. Відсутність зворотніх зв’язків — від народу до влади — споводувалася відсутністю вільної та незалежної преси. А оскільки владі потрібно знати, що думають з того чи іншого приводу (скажімо — чергового підвищення норм виробітку) в народі, хоча би для того, аби не рватися задалеко у своєму грабіжництві (як тоді 1962 в Новочеркаську), то був установлений цілий штат доносчиків, платних як добровільних.
6. З цієї причини всі санкціоновані виступи “масс” – ініціювалися,
виключно, зверху.
7. Повна централізованість: все і всюди керувалося й направлялося з Москви. А тому неспіврозмірні були й матеріальні статуси “цєнтра” і «періферіі».
8. Попри існування Конституції та розгалуженої системи законів, для народу існувало одне–єдине — телефонне право.
9. Країна була повністю закритою, ізольованою від світу: «граніци на замкє» та “залізна куртина”.
Ми тут, зверніть увагу, практично ігнорували злочинне єство цієї влади, обмеживши себе суто формальним аналізом. Не пригадали їм злочинну колективізацію з її розкуркуленням, несумісну навіть з діючими законами країни. Не згадали “дружбу народов”, разом зі зросійщенням, голодоморами та прямим ґеноцидом. Не вписали на конто й винищення національної інтеліґенції, масові репресії та політичні психушки.
Втім, схоже, що й попереднього досить, аби негайно зрозуміти, що:
а) цей соціальний устрій безглуздо виправляти або поготів досконалити — вийде щось ще гірше;
б) природне місце такому соціальному устроєві — на смітнику історії.
А таке нема чого виправляти, бодай досконалити. Такому потрібно ламати хребет.
Але, суворі факти реального життя, коротко оглянуті вище, — стовідсотково ігнорувалися московською пропаґандою, головною ціллю якої було утримувати власний нарід у стані можливо повного невігластва, навіюючи йому байки про “развітой соціалізм” — “каждому по труду”. А серед цих байок почесне місце займала одна та головна, яку можна назвати байкою про патерналістську державу.
Полягала ж вона на тому, що совєцька держава яка необмежено експлуатувала трудящих існуючи на їх заробітки (а, на що ж ще?), забезпечуючи їх життєвими засобами аби тільки не повиздихали (оті 1,5 долари на день, в середньому), — була насправді їх всебічною благодійницею. Давала їм усе, чого тільки можна забажати, а до того — ще й безкоштовно: житло, освіту, охорону здоров’я, путівки до санаторіїв…
Одне слово — була для всіх нас батьком рідним, про що й нагадує прикметник “патерналістська” (патер — латиною батько).
Ніхто й ніколи не пояснив нам при цьому (ще б пак!), що всі ці благодійництва, від освіти та по оті помешкання, за якими стояли в черзі
десятки років — то все було за гроші тих же трудящих, недоплачені їм за їх труд, або зідрані через різні “взноси” та “займи”. Бо інших джерел у держави не буває.
Леґенда про патерналістську державу була ще однією брудною московською брехнею, але продовжує жити й досі, як переважна більшість совєцького. Але, уже в двох різних іпостасях. Активно працюючи в обох на статус кво: на “маємо те, що маємо”.
Бо її активно використовують сьогодні комуністи, що вимагають повернення до отого їх “свєтлого прошлого”. Використовують у позитивному аспекті — давайте, мовляв, нам владу — і ми все вам повернемо: все вам знову буде, й безкоштовно.
З неґативним відтінком експлуатують її й нові, після 1991, можновладці України. Коли знову й знову підвищують плату за комунальні послуги (які в міру цього стають усе гірші), а люди, яким за їх труд як і раніше — платять у кілька разів менше від прожиткового мінімуму — починають протестувати. Дивись, мовляв, які вередливі — звикли що за совєтів усе їм було безплатне.
А часом і дорікають українцям, що безініціативні, не можуть і не хочуть жити самопас, ще й сплачуючи за це податки: не підприємливі.
Але й такі розмови є брудним наклепом, бо давно вже десятки тисяч українців, мало не з самого обретіння отієї нашої совєцької незалежності — батракують по країнах Європи, успішно конкуруючи з іншими представниками Третього світу, та заскарбивши своєму народові репутацію людей чесних, сумлінних та працьовитих.
Коли десь, хтось та колись наважиться назвати совєцький режим злочинним і терористичним (а чогось такого не схвалюють і в дотеперішній незалежній Україні), то мають на увазі як правило голодомори та політичні репресії. Але ж, то було ще далеко не все: великий терор, на очах у цілого байдужого світу. А був же ще його попередним та основа — дрібний терор, універсальний та повсякденний. З якого все й починалося.