Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Проте, подібно до багатьох улюблених задумів, «Руфін і Прісцілла» діставалися Л. Українці нелегко. П’єса нелегко писалася, з неприємностями друкувалася і, з’явившися друком, принесла своїй авторці небагато втіхи.
Що п’єса писалася тяжко, ми знаємо те від автора приміток до IV тому, вид. 1923 р. «Останні акти коштували великої праці», — пише він. Але, розглядаючись в доступних тепер рукописних варіантах перших двох дій, можна думати, що легкість їх написання теж деякою мірою перебільшено. Авторці ясніше всього малювалися ідейні позиції героїв — «римського всесвітянина» Люція, римського патріота, академічного, так мовити б, республіканця Руфіна, екзальтованої християнки Прісцілли з її картинами земного раю, — але не характери героїв. Леся Українка перш за все намічала пункти, де стикаються погляди її героїв; окреслювала репліки, що перехрещуються і дзвенять, мов шпади.
От, наприклад, заготовлений окремо діалог межи Руфіном та Прісціллою, що так і залишився не використаний:
Уривок повстав у зв’язку з першою редакцією першого акту і викликаний, очевидно, її рядком: «Чи ти уже не римлянка тепера?» Позиція Прісцілли, її патріотизм, що полягає в теплому прив’язанні до свого краю, але нітрохи не глушить в ній універсальної ідеї Господнього раю на землі — немовби відгомін тих розмов та суперечок, що провадилися між українськими націоналістами та першими соціалістами, — от що обходить Лесю Українку, от що є вихідна точка в композиції художнього образу Прісцілли. І тільки тому, що драму і так переобтяжено розправами та трактаціями, мусила вона пожертвувати цим прегарним шматком діалогу.
На той час, як громадські credo героїв одразу одстоюються в чітких різьблених формулах, — характери дійових осіб формувалися поволі, і протиріччя в них доводилося усувати згодом, після перегляду написаного. Діалогічне плетиво, захопивши авторку, не раз спотворювало риси її персонажів. Так, наприклад, праведна і тиха Прісцілла не раз показувала не стільки твердість своєї відданої, посвятної душі, скільки гострий, наламаний до суперечки язик. У первісній редакції першого акту перед кінцевим дуже сильним, емоціонально піднесеним монологом Руфіна (спогади про першу пошлюбну весну, пережиту у тестя), була теоретична розмова про постаті поганських богів, які повиносила Прісцілла. Філософ Руфін давно вже не кадить тим статуям і не складає жертв, але шанує їх і любить, як «образи великої краси». Прісціллі цей тілесний ідеал, краса самого тіла видається зухвалою і розпусною; вона знає іншу красу, красу покірного, відданого ближнім серця.
Руфін відповідає по-щирості: