Українське письменство

Уривок повстав у зв’язку з першою редакцією першого акту і викликаний, очевидно, її рядком: «Чи ти уже не римлянка тепера?» Позиція Прісцілли, її патріотизм, що полягає в теплому прив’язанні до свого краю, але нітрохи не глушить в ній універсальної ідеї Господнього раю на землі — немовби відгомін тих розмов та суперечок, що провадилися між українськими націоналістами та першими соціалістами, — от що обходить Лесю Українку, от що є вихідна точка в композиції художнього образу Прісцілли. І тільки тому, що драму і так переобтяжено розправами та трактаціями, мусила вона пожертвувати цим прегарним шматком діалогу.

На той час, як громадські credo героїв одразу одстоюються в чітких різьблених формулах, — характери дійових осіб формувалися поволі, і протиріччя в них доводилося усувати згодом, після перегляду написаного. Діалогічне плетиво, захопивши авторку, не раз спотворювало риси її персонажів. Так, наприклад, праведна і тиха Прісцілла не раз показувала не стільки твердість своєї відданої, посвятної душі, скільки гострий, наламаний до суперечки язик. У первісній редакції першого акту перед кінцевим дуже сильним, емоціонально піднесеним монологом Руфіна (спогади про першу пошлюбну весну, пережиту у тестя), була теоретична розмова про постаті поганських богів, які повиносила Прісцілла. Філософ Руфін давно вже не кадить тим статуям і не складає жертв, але шанує їх і любить, як «образи великої краси». Прісціллі цей тілесний ідеал, краса самого тіла видається зухвалою і розпусною; вона знає іншу красу, красу покірного, відданого ближнім серця.