Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Що ж це за позиція?
Гадаємо, Черемшині, як і Стефаникові, властива невиводна свідомість своєї приналежності до селянства, до цілого світу мужицького, до мужицького бідування; властиве інтимне розуміння життьової філософії села, те, що не раз він підкреслював (ми те уже бачили) в «Карбах», «Моїй автобіографії» і, нарешті, немов обвів червоним олівцем у своєму етюді на ювілей Стефаникові: «Добрий вечір, пане брате»:
«Серед маю весни — як помірки горбами розгорнули свої зелені хліба і навпроти сонця їх вигрівали, прийшов він на мужицький світ на ниві, яку дєдя орали, а мати від межі відсапували.
Свіжіська рілля вхопила його першенький плач і сховала під скиби, аби там кільчився і ріс та й колосився ґаздам на пожиток…
Дєдя ковтали сухим пальцем дитині в чоло, а мама… цілували його у ноги.
Та й таким хлібом виплекали дитину, і вона стала вростати в серце села і стала село любити, як зерно ріллю.
І приріс він до села душею…
Але пізнали його серце дєдя та й мама та й, щось обрадившись, у місто послали, аби молоденьке серце з селом розлучити.
І лишили його в місті, і казали йому з міста в село більше не вертати…
А мужицькі душі прилітали ‘д нему, як бджілки до цвіту…
А серце розпукалося, а душа плакала…
І поет прокинувся і спрагненими устами спивав, як дитина, всю свою отруту.
І як він її випив, то почув у собі силу, ніби другий раз на світ народився.
І поклонився мамі, та й підніс голову, та й пішов у село під вечірню годину.
Такий дужий і ясний, як весняний вечір!»
Так у поетичнім вислові виглядають соціальні підоснови — генеза не тільки Стефаникової, а й Черемшининої творчості.
1930
Руфін і Прісцілла{197}
У творчім доробку Лесі Українки драма «Руфін і Прісцілла» посідає одно з найпомітніших, найпоказніших місць. Як зауважив у свій час Ан. Василько (А. В. Ніковський), всі віршовані драматичні писання поетки можна розподілити на дві групи — великі драми, яким Леся віддавала багато часу та уваги («У пущі», «Кассандра», «Лісова пісня», «Камінний господар») і коротенькі одноактові діалоги, що були немовби підготовчими для них етюдами, першою пробою матеріалу[412] («На руїнах», «У катакомбах», «Айша та Мохаммед»). Поділ цей, зроблений на око, приблизно (проти нього можна поставити, як заперечення, ряд невеличких драм, що не можуть бути з повним правом віднесені ні до одної з груп, як, напр., «Бояриня» або «Адвокат Мартіан»), має під собою певну рацію. У Лесі Українки справді були задуми, які захоплювали її надовго і яким вона сама надавала значення основних своїх висказів поетичних. До їх низки належить і «Руфін і Прісцілла» — ця найбільша з Лесиних драматичних поем (в книгоспілчанському виданні 1923 р. вона має 175 сторінок, на той час як «Камінний господар» тільки 75, «Кассандра» — 89, «У пущі» — 106).
З різних джерел нам відомо, що Леся Українка особливо цією п’єсою дорожила. Ні до одної з своїх речей вона не готувалася так пильно. Після перших двох з половиною актів, що далися їй ніби легко і написалися встяж (було це восени 1906 року в Києві, в одну із нечисленних зим, пережитих не в південних теплицях)[413], праця загальмувалась; а коли потім у Криму знову прийшло до роботи, то з’ясувалася потреба перечитати деяку спеціальну літературу[414]. Перервою в тих підготовчих студіях була коротка подорож (р. 1908-го) до Берліна для поради зі знаменитим хірургом Ізраелем. Із пізніших листів поетки знаємо, що один із уривків був посланий на перевірку проф. А. Ю. Кримському, який був уже знайшов раз помилку у Лесиному «Одному слові», та що її непокоїло мовчання кореспондента[415]. Нарешті, Л. М. Старицька-Черняхівська зберегла нам власне признання Л. Українки, як року 1908-го, сподіваючись, що Ізраель не відмовиться робити операцію нирок, вона турбувалася за розпочату п’єсу («Руфін і Прісцілла»): «що не скінчить її, що вмре і не скаже людям того слова, яке так хотіла сказати»[416].
412
Рада. — 1.II.1912. — Ч. 26.
413
Квітка К. В., прим, до IV т. Творів, вид. 1923. — С. 341.
414
Дати установлюються на підставі листа до матері: «Під впливом „осаждающих“ мене просьб від усяких редакторів збірників (очевидно, мода на альманахи вернулася), я заходилась кінчати не тільки ту драму, що цей рік почата („Руфін і Прісцілла“), але й давно почату та відложену в довгий ящик драму про скульптора». Лист 10.IX.1907 // Ч. шлях. — 1923. — VI—VII. — С. 193. Про літературу, читану до п’єси, див.: Драй-Хмара М. Леся Українка. — С. 139.
415
«Кримський щось не присилає даного йому клаптя, і я вже починаю турбуватись». З листа до матері 7.VI.1911.
416
Старицька-Черняхівська Л. М. Хвилини життя Лесі Українки // ЛНВ. — 1913. — X. — С. 30.