Українське письменство

У творчім доробку Лесі Українки драма «Руфін і Прісцілла» посідає одно з найпомітніших, найпоказніших місць. Як зауважив у свій час Ан. Василько (А. В. Ніковський), всі віршовані драматичні писання поетки можна розподілити на дві групи — великі драми, яким Леся віддавала багато часу та уваги («У пущі», «Кассандра», «Лісова пісня», «Камінний господар») і коротенькі одноактові діалоги, що були немовби підготовчими для них етюдами, першою пробою матеріалу[412] («На руїнах», «У катакомбах», «Айша та Мохаммед»). Поділ цей, зроблений на око, приблизно (проти нього можна поставити, як заперечення, ряд невеличких драм, що не можуть бути з повним правом віднесені ні до одної з груп, як, напр., «Бояриня» або «Адвокат Мартіан»), має під собою певну рацію. У Лесі Українки справді були задуми, які захоплювали її надовго і яким вона сама надавала значення основних своїх висказів поетичних. До їх низки належить і «Руфін і Прісцілла» — ця найбільша з Лесиних драматичних поем (в книгоспілчанському виданні 1923 р. вона має 175 сторінок, на той час як «Камінний господар» тільки 75, «Кассандра» — 89, «У пущі» — 106).

З різних джерел нам відомо, що Леся Українка особливо цією п’єсою дорожила. Ні до одної з своїх речей вона не готувалася так пильно. Після перших двох з половиною актів, що далися їй ніби легко і написалися встяж (було це восени 1906 року в Києві, в одну із нечисленних зим, пережитих не в південних теплицях)[413], праця загальмувалась; а коли потім у Криму знову прийшло до роботи, то з’ясувалася потреба перечитати деяку спеціальну літературу[414]. Перервою в тих підготовчих студіях була коротка подорож (р. 1908-го) до Берліна для поради зі знаменитим хірургом Ізраелем. Із пізніших листів поетки знаємо, що один із уривків був посланий на перевірку проф. А. Ю. Кримському, який був уже знайшов раз помилку у Лесиному «Одному слові», та що її непокоїло мовчання кореспондента[415]. Нарешті, Л. М. Старицька-Черняхівська зберегла нам власне признання Л. Українки, як року 1908-го, сподіваючись, що Ізраель не відмовиться робити операцію нирок, вона турбувалася за розпочату п’єсу («Руфін і Прісцілла»): «що не скінчить її, що вмре і не скаже людям того слова, яке так хотіла сказати»[416].