Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
У світі цього, не можна не пригадати, красномовного факту: незабаром по аварії у Києві були опечатані всі лічильники радіації та дозіметри, аби ними не користувалися навіть ті, хто могли. Яка ж «забота о чєловєкє»! — тільки подумати.
Із грошей, зібраних тоді людьми на допомогу постраждалим, 66 млн. рублей (не теперішніх, “твєрдих”, — 76 коп. = 1 долар США) присвоїла ненажерна Москва та сліди їх незворотньо втрачені у коридорах ще тієї совєцької влади. Колишні чорнобильці отримують таку саму дрібноту, як і всі інші пенсіонери; але — не всі. “Ліквідатори” академічного або цеківського рівня, — отримують і побільше тисячі гривень. Бо, вони ж — бачите, усім «руководілі» («рукамі воділі»).
Таким він був, Чорнобиль, невмирущій зразок і продукт, разом, невмирущої совєцької “дружби народов”.
7. Короткий підсумок: що це було?
Навряд чи є сенс витрачати час на перелік “пятілєток”, “вєлікіх строєк”, Конституцій — сталінських та брєжнєвських. Коротше кажучи, всього того їх «путі в свєтлоє будущєє». Адже, ми пишемо не апологетику, а всього тільки аналітичну історію, отже й слід просто представити кінцевий підсумок діяльності “вєдущєй і направляющєй”, — злочинної КПСС; безпосередньо перед крахом. Та порівняти, за головними параметрами, досягнення СССР — та інших розвинених країн світу; де не були відомі «пятілєткі», та де їх щасливі чи нещасливі люди не знали жодної там “вєдущєй і направляющєій”. Де ніхто не витрачав свого свідомого життя, єдиного та неповторного, на те, щоб отруїти життя мільйонам інших людей.
Визначимо, насамперед, совєцьку соціальну структуру. Що це насправді було, — ідейна та практична протилежність капіталізмові, про який ми більш–менш певно знаємо, що він є цілком побудований на “експлуатаціі чєловєка чєловєком”? Чи то соціалізм, за якого “от каждого по способностям — каждому по труду”? Чи, може, й справжній комунізм, коли “от каждого по способностям — каждому по потрєбностям”? — ну, як у тих демонстранток на площі Лєніна: “Ах, ми жілі прі коммунізьме, только етого нє замєчалі!”
Аби це визначити остаточно, слід звернути увагу, насамперед, на власність, — як було з нею? Націоналізація землі та приватної власності взагалі — призвели до появи так званої «общєнародной собствєнності». Але, ми добре знаємо, що такої не буває, та коли власником є, скажімо, держава, то й власністю народу розпоряджується вона ж. Але, держава, в свою чергу, є абстрактним поняттям, та її хтось персоніфікує; ті, хто є при владі. Скажімо, чиновники державної адміністрації. Але, всі у нас достеменно знають, що бути державним чиновником у нас не міг будь–хто, навіть маючи всі необхідні дані, але… не маючи партійності.
Отже, тут ми приходимо впритул до реальної істини життя, — господарем, єдиним та необмеженим отієї «общєнародной собствєнності», — була партія, КПСС; вона була в цьому суспільстві всім, та це було навіть записано до брєжнєвської Конституції СССР (стаття №6). Без партквитка людина була ніким, одним з багатьох мільйонів трудящих. Побічно існувала декоративна, так звана совєцька влада — “власть Совєтов”, складена з таких саме комуністів та з більш скромними, чисто комунальними компетенціями: дахи, каналізація тощо. Повністю підвладна єдиній владі — партійній.
Партійна іерархія, піраміда, складалася з основи, мільйонів комуністичних “нізов”, очолених “номєнклатурой” — партією в партії, за висловом Дж. Орвелла; щось, як оті СС у гітлерівській НСДАП.
Над номенклатурою вивищувалася її верхівка — ЦК КПСС, — колективний керівний орґан партії, а значить і країни. А вже над ним була влада в останній інстанції, десяток побитих маразмом та безкарністю старців із ЦК, — Політбюро ЦК КПСС; на чолі з біжучим “вождєм” — черговим Ґенеральним секретарем ЦК КПСС.
Все це примушує нас ствердити, що саме номенклатура, якийсь мільйон з десятків мільйонів комуністів та сотен мільйонів звичайного безпартійного населення — й була правлячим класом Совєцького Союзу. Була юридичним розпорядником, а значить — і власником «общєнародной собствєнності».
Між ними та трудящими масами перебувала система одержавлених профспілок, які мали відстоювати інтереси власника, правлячого класу; в жодному разі — не інтереси трудящих.
Отже, типова картина державного капіталізму з жовтими профспілками, де норма експлуатації може бути, в принципі, якою завгодно. Обмежується лише вимогами загальної стабільності суспільства. Включаючи не доведення до соціального вибуху експлуатованих мас. Втім, як вичерпно показав досвід незалежної України під керівництвом того ж самого класу, запас міцності був тоді досить солідний, — мало не десятикратний.