Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Та, як пригадуєте, ще сам “наш Ільіч” — засновник держави (вкупі з отим А.Ґельфандом, що Парвус) писав із цього приводу, що:
Соціалізм, то є ніщо інше, як державно–капіталістична монополія повернена на користь усього народу є постільки така, що перестала бути капіталістичною монополією.
Не дивно, що з такими поняттями… і не була “повернена”, і не “перестала”; трошки схибив “наш Ільіч”…
Коли будемо порівнювати совєцький рівень життя до інших, не забудемо, що в кінці СССР був потужною індустріальною державою, яка не відставала за виробництвом «чугуна і сталі на душу насєлєнія в странє» від провідних капіталістичних країн світу.
Отже, починаємо; ми з вами десь у часи «пєрєстройкі і гласності», у другій половині восьмидесятих років ХХ сторіччя. Нагадаємо, що Совєцький Союз офіційно припинив своє існування 1991. Подивимось на “наші достіжєнія”.
Середній заробіток в СССР складав тоді 200 рб./міс., у США він становив 1500 дол./міс. Якщо переводити за тодішнім совєцьким офіційним курсом, у 76 коп. = 1 дол. США, це вийде у 5,7 рази м е н ш е. Таким чином, як прийняти за ступінь експлуатації робітника у США — 10%, то для СССР він становитиме, відповідно, десь 85% (!), — от вам і “по труду”…
Переконаний комуніст цьому негайно заперечить, почне відбрехуватися, бо для комуніста відбрехатись від будь–чого, це таке ж необхідне для життя уміння, як для нас дихати: але ж, у нас “проізводітільность труда” набагато нижче. Так, дійсно, нижче, але це знову ж, свідчить про відсталість побудованого вами “самого пєрєдового общєства”. А крім того, низькою вона була там, де використовувався рабський труд, тобто, в сільському господарстві або на “вєлікіх стройках”. Де саме й використовувався рабський труд. А в промисловості — так, теж була нижче, але ж не у шість разів, дурниці. Хай буде навіть і удвічі нижче, все одно — нікуди нам не подітись. Грабували трудящих…
Це — в середньому, але, була й найбільш обділена комуністами верства населення. Правильно здогадалися, саме вона — інтеліґенція. Бо, брехлива комуністична влада завжди люто ненавиділа розум та будь–які його прояви: “ішь, умний виіскался! — я тєбє покажу!!” Для університетської професури різниця в оплаті виходила чи не найбільшою, — десь удесятеро менше.
Особисто мені, як університетському професору, Москва заборгувала в цілому десь мінімально 2 млн. доларів США. А до того — яка ж ще прикрість — і на “проізводітєльность труда” послатись не можна. Бо — роз’яснюю: у покійному СССР (як і живій ще Україні) педагогічні навантаження були (та є!) у 2–2,5 рази більші, ніж у добрих людей по цілому світі.
Але, може в СССР були набагато нижчими ціни на продовольство? — можна було дешевше прожити? Подивимось. В Союзі курячі яйця, по яких “наш Нікіта Сєргєєівіч” уперше став наздоганяти та випереджувати Америку, вартували 1 рб./десяток, у США — 0,7 дол./десяток; майже те саме. Кілограм м’яса в СССР вартував 3–10 рб., а у США — 5 дол., практично те саме. Приблизно однаковою (окрім якості) була й ціна побутової техніки, зокрема — кольорових телевізорів, але, як американець на місячний заробіток міг їх набути аж три, то совецька людина лише 1/2.
Але все це — зверніть увагу, за тієї умови, що дійсно 1 долар = 76 коп. Втім, так було радше на папері, бо реальна ціна 1 долара США — ніколи не опускалася нижче від 5 рб. А тоді й середній заробіток у 200 рб./міс. обертаіться на 40 дол./міс., а це є рівень найбідніших країн світу. В Україні, однак, у 1999 — він ще знизився, сягнувши 38 дол./міс. Видавалося би — той самий нелюдський рівень совєцької експлуатації, але ж — ні! — бо трудами влади комунальні послуги, що при совєтах трималися на рівні 3–5 дол./міс. — було піднято до рівня 18–30 дол./міс. Що й відкинуло переважну більшість українського народу — далеко за межі можливості виживання. Бо ж у нас прожитковий мінімум (тільки по їжі!) складає сьогодні більше 50 дол./міс.
Як бачимо, після 1991 вдалося не тільки не обнизити норму експлуатації трудящих, довести до середньо–цивілізованого рівня, але й істотно підвищити по відношенню до СССР. А це — переконливіше, ніж будь–що інше свідчить про те, що абсолютно нічого принципово не змінилося; у кращий бік — принаймні.
Важливим для будь–якоі країни є житлове питання, подивимось, а як було з цим? “Наш Нікіта Сєргєєвіч”, пам’ятаєте? — обіцяв нам, що “чєрєз 10–12 лєт каждая совєтская сємья…” Не будемо звертати уваги навіть на те, що оці “10–12 лет” треба було весь час відлічувати від біжучого моменту. Бо з цим в СССР було чи не найгірше. Наведемо просту статистику — кількість окремих помешкань на 1000 населення. Маємо: Швеція — 441, Еспанія — 393, США — 380, Канада — 351, Японія — 322; а СССР — шкода, всього лише 119 — втричі менше. Кажуть люди, — рівень Кенії або Уганди.