Ніж, якого не відпустиш
- Автор: Несс Патрик
- Серия: Ходячий Хаос #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7661-91-6
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Ніж, якого не відпустиш». Краткое содержание книги:
І по всьому містечку є чоловіки і жінки.
Більшість із них розійшлися по саду, працюють, носять важкі робочі фартухи, всі чоловіки на довгий рукав, жінки в довгих спідницях, зрізають мачете шишкоподібні фрукти, або несуть кудись кошики, або працють біля ригаційних труб, або ще шось подібне.
Чоловіки і жінки, жінки і чоловіки.
Пару десятків чоловіків, певно, таке в мене загальне враженя, менше ніж у Прентісстауні.
Хтозна скільки жінок.
Котрі живуть у зовсім іншому місці.
Шум (і тишина) їх усіх пливе як туманець.
Два, будь ласка і Я бачу це так, що і Позаростало все і Вона може погодитись і може відмовитись і Якщо служба закінчиться о першій, то я зможу і так далі, і так далі, і все без кінця, амінь.
Я просто зупиняюся на дорозі і секунду дивлюся, ще не готовий туди піти.
Бо це дивно.
Це навіть більше ніж дивно, якшо так по-чесному.
Всьо таке, навіть не знаю, спокійне. Розмова — як нормальна собі розмова з друзями. Нічо випадкового чи образливого.
І ніхто нічого смертельно не прагне.
Нема жахливого, жахливого, повного відчаю пожаданя ніде, де як чую чи відчуваю.
— Ну, ми тепер стопудово вже не в Прентісстауні, — тихенько кажу я до Манчі.
І навіть не за секунду я чую, як Прентісстаун? пливе з поля, яке ми проходимо.
А тоді я чую це в кількох місцях одночасно. Прентісстаун? і Прентісстаун? А тоді я замічаю, шо чоловіки в найблищому саду не збирають ні фрукти ні нічо іншого. Вони стоять. Вони дивляться на нас.
— Ходіть, — каже Гільді. — Не зупиняйтеся. То просто цікавість.
Слово Прентісстаун множиться вздовж полів ніби вогонь. Манчі притискається блище до моїх ніг. Ми йдемо вперед, обдивлювані людьми зі всіх боків. Навіть Віола підступає трошки блище, такшо ми йдемо тіснішою групкою.
— Не хвилюйтеся, — каже Гільді, — тута буде багато людей, котрі захочуть зустрітися…
Вона зупиняється, не договоривши.
На стежку перед нами став чоловік.
У нього такий вигляд, ніби він абсолютно не хотів з нами зустрітися.
— Прентісстаун? — каже він, його Шум стає неприємно червоний, неприємно швидкий.
— Добриранок, Метью, — каже Гільді. — Я привела…
— Прентісстаун, — знову каже чоловік, тепер не питаючи і не дивлячись на Гільді.
Він дивиться просто на мене.
— Тобі тута не раді, — каже він, — узагалі не раді.
І в нього в руках найбільше мачете, яке я тільки бачив.
17. Сутичка в саду
Моя рука залазить до рюкзака по мій ніж.
— Навіть не думай, Тоддику, — каже Гільді, не зводячи з чоловіка очей. — Такого не буде.
— І шо це ти привела до нас у село, Гільді? — каже чоловік, підкидаючи мачете в руці, всеще дивлячись на мене і в його питанні точно є здивуваня і…
І невже це біль?
— Я веду сюди шпанюка і шпанючку, котрі збилися з дороги, — каже Гільді. — Відвали, Метью.
— Я ніде тута не бачу шпанюка, — каже Метью, його очі починають горіти. Він здоровий, плечі як у бика, на зморщеному чолі багато здивування і мало доброти. Він похожий на ходячий і говорячий ураган. — Я бачу чоловіка з Прентісстауна. Я бачу чоловіка з Прентісстауна із прентісстаунською гиддю в прентісстаунському Шумі.
— Ти цього не бачиш, — каже Гільді. — Придивися краще.
Шум Метью вже облапує мене ніби руки, що притискаються, пробираються в моє власне думаня, пробують обшукати там все. Він злий, запитальний і Шумний як вогонь, такий сильний, шо я ні волоска від нього не заховаю.
— Ти знаєш закон, Гільді, — каже він.
Закон?
— Закон для чоловіків, — каже Гільді, її голос лишається спокійним, ніби ми тута стоїмо і говоримо про погоду. Вона шо, не бачить, як червонішає голос цього чоловіка? Червоний не дуже годиться, якшо треба поговорити. — А цей шпанюк ще не чоловік.
— У мене ще двацять вісім днів, — не подумавши, кажу я.
— Твої числа тута нічо не значать, хлопче, — кидає Метью. — Мене не обходить, скільки в тебе ще днів.
— Заспокойся, Метью, — каже Гільді суворіше ніж їй хотілося. Але, на моє здивування, Метью дивиться на неї якось обіжено і відступає на крок назад. — Він тікає з Прентісстауна, цей шпанюк, — трохи м’якіше каже вона. — Біжить звідтам.