Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

Священик заперечливо похитав головою; і бібліотекар продовжив свою розповідь, яку він почув від свого попередника. А той, як ми зрозуміли з розповіді, був для доктора Мала і наставником, і покровителем, і викликав безумовну довіру. Спочатку це була звичайна розповідь про розорення знатного роду та про родинного адвоката. Цей адвокат, проте, обманював досить чесно, сподіваюся, ви розумієте, про що я кажу. Замість того щоб використовувати довірені йому фонди, він скористався необачністю герцога і втягнув цю родину у фінансову кризу. І тоді бідолашний герцог уже був змушений віддати адвокатові свої гроші не на зберігання, а в повноцінну власність.

Адвоката звали Ісаак Грій, та герцог завжди називав його Єлисей; можливо, тому, що він був цілком лисий, хоча йому ще не виповнилося й тридцяти. Його кар’єра розвивалася дуже стрімко, хоча її початки доволі брудні: він був поліцейським агентом чи інформатором, потім — лихварем. А згодом, коли він став повіреним Ексмурів, у нього вистачило розуму, аби дотримуватися формальностей, аж поки він не завдав вирішального удару. Він зробив це під час обіду: старий бібліотекар стверджував, що й до сьогодні пам’ятає, як виглядали вишукані абажури й карафки, коли непоказний адвокат з посмішкою на обличчі запропонував герцогові, аби той віддав йому половину свого маєтку. Того, що було потім, неможливо забути: у мертвій тиші герцог схопив карафку й розбив її на лисій голові адвоката так само раптово, як сьогодні розбив склянку. На голові адвоката залишилася трикутна рана, його погляд змінився, а от посмішка залишалася незмінною. Похитуючись, він підвівся і завдав удару у відповідь, зрештою, цього можна було від нього сподіватися.

— Я навіть радий, — сказав він, — оскільки тепер я зможу забрати від вас цілий маєток. Закон буде на моєму боці.

Кажуть, що обличчя Ексмура було білим, як полотно, та блиск в його очах не згас.

— Закон буде на вашому боці, — відповів він, — та ви не отримаєте мого маєтку. Чому? Та тому що це було б для мене крахом. І якщо ви задумаєте забрати мої володіння, то я… то я зніму перуку. Ви, нікчемний, обскубаний півень, будь-хто може дивитися на вашу жалюгідну лисину. Та якщо хтось погляне на мою голову, то, присягаюся, це буде остання мить його життя.

Думайте, що хочете, і робіть які завгодно висновки, та Мал клянеться усім на світі, що адвокат якусь мить стояв з відкритим ротом і розмахував кулаками, а потім просто вибіг з кімнати і більше ніколи не з’являвся в цій околиці. З того часу Ексмура бояться більше не як землевласника і суддю, а як чаклуна.

Доктор Мал супроводжував свою розповідь доволі театральними жестами, і робив це з дещо перебільшеним, як на мене, ентузіязмом. До того ж мені здалося, що вся ця історія більше схожа на звичайнісіньке базікання старого хвалька. Та перш ніж завершити першу частину свого розслідування, мушу визнати, що я зробив кілька запитів і отримав підтвердження його розповіді. Старий сільський аптекар розповів мені, що якось уночі до нього прийшов лисий чоловік у фраку, який назвався Ґріном, та попросив обробити і заклеїти пластиром трикутну рану на лобі. А зі старих газет і судової документації я довідався, що якийсь Грін погрожував герцогові судовим процесом, який таки почався».