В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Коли за законом від 4 березня 1906 року, який дозволяв заснування товариств, в Україні виникла ціла мережа «Просвіт» — не тільки в містах, містечках, а й у селах — вони зосередили свої зусилля передусім на позашкільній освіті народу, щоб таким чином компенсувати відсутність національної школи. Прикметно, що задля цієї мети об’єднались всі демократичні елементи українського суспільства. Найрозгалуженішою була київська «Просвіта», якою опікувався Борис Грінченко. Та, незважаючи на те, що її статусом визначалися завдання сприяти розвиткові культури і освіти українського народу шляхом заснування бібліотек, читалень, організацією курсів і лекцій, постановкою спектаклів, відкриттям шкіл у губернії, просвітяни наштовхувалися на адміністративні перепони, їм не дозволяли відкривати за межами Києва філії та бібліотеки-читальні, в самому місті не давали дозволу на відкриття книгарні й бібліотеки (хоч ентузіасти зібрали для неї три тисячі томів), не дали відкрити жодної школи. Ця «Просвіта» зазнавала постійних гонінь, аж поки 8 квітня 1910 року Київське у справах товариств «присутствие» не закрило Товариство остаточно, «допильнувавши» в його завданнях та видавничій діяльності (за неповних чотири роки випущено 36 книжок) «угрозу общественному спокойствию и безопасности».
Така ж доля спіткала «Просвіти» і по інших містах. Одеський градоначальник Толмачов — за його вказівкою поліцмейстер посилав чиновників на вечори і лекції для політичного контролю, і ті втручалися в хід заходів.
Чернігівський губернатор Маклаков, який став невдовзі міністром внутрішніх справ, примусив вивести з числа «Просвіти» Михайла Коцюбинського, його дружину, а також колишнього депутата І Думи Іллю Прага. У Житомирі у членів «Просвіти» було вчинено жардармами масові обшуки. На початку 1916 року були закриті всі «Просвіти». Останньою впала в нерівній боротьбі з режимом «Просвіта» в Катеринославі. 1916 року культурна громадськість Єлисаветграда задумала створити літературно-музично-драматичне товариство «Рідна хата», Херсонське губернське у справах товариств «присутствие» відмовило.
Землевласникові Шемєту куратор Київського навчального округу не дозволив відкрити в Лубнах гімназію з українською мовою викладання, хоч і за урядовою програмою. Бо навіть такий невеличкий оазис українства був небезпечний для вірних служителів трону, які пильнували недоторканість всеросімперської пустелі. Очевидно, саме тому ще у 80-ті роки куратор того ж округу не дозволив надати ім’я Тараса Шевченка школі в його рідній Кирилівці, бо це ім’я, на думку сановника, «турбуватиме простолюд».
На другому випуску «Громади» (1881) М. Драгоманов писав, що історія шкільництва в Росії за останні сто років є не що інше, як бійка уряду з наукою і освітою, щоб не дати, передусім селянам, освоїти бодай абетку. Щодо України, то ця оцінка, зважаючи на денаціоналізацію, набуває ще ширшого змісту. Але ж самої абетки, якби навіть вона була приступна всім, було замало.
М. Грушевій у статті «Справа українських катедр і наші наукові потреби», що вийшла 1907 року в Києві, звернув увагу на нечувану аномалію — в університетах Росії викладалися сербська, болгарська, чеська мови, а мова найбільшого після російського народу — українського — ні. «Доки ця мова не доступиться у вищі школи і наукові виклади та книги, — наголошував учений, — доти народ буде на становищі нижчого, вважатиметься культурно-неповноправним».
Та офіційні чинники це не обходило.
ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ПРОВІДНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
РЕПРЕСІЇ ЩОДО ПИСЬМЕННИКІВ ТА ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ
Деспотизм московських царів. — «Приказ тайних дел». — Перші жертви з числа українців, — репресії щодо Д. Многогрішного, І. Сірка, І. Самойловича. — Погром Батурина. — Терор проти прибічників І. Мазепи — анафемування І. Мазепи та його імітована страта. — Арешт, ув’язнення і заслання А. Войнаровського. — Масовий характер царських репресій. — Розправа з П. Полуботком та його соратниками. — Перевірка на благонадійність полкової старшини, — Каральні акції таємної експедиції. — Придушення повстання Коліївщини. — Зруйнування Запорозької Січі і пов’язані з ним репресії. — Ув’язнення П. Калнишевського на Соловках. — Переслідування митрополита А. Мацієвича, його смерть в Ревельському казематі. — Мартиролог жертв царизму. — III відділ власної його імператорської величності канцелярії, корпус жандармів. — Розгром Кирило-Мефодіївського товариства та спричинена ним руїна українського духовного життя. — Ізоляція Т. Шевченка — тяжкий удар по українству. — Репресії 60-х років XIX століття (С. Ніс, О. Кониський, П. Чубинський та ін.). — Масові заслання українських патріотів до Сибіру. — Вимушена еміграція діячів українства: М. Драгоманова, А. Ляхоцького, С. Подолинського та ін. — Репресії щодо А. Тесленка, П. Грабовського, В. Винниченка, заслання М. Грушевського. — С. Єфремов про незнищенність українства.