В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
У заснованій князем Костянтином Острозьким 1580 року першій українській школі — академії — до вчителя, який звався дидаскал, ставилися високі вимоги: він мав бути «благочестивий, розумний, смиренноумний, лагідний, не п’яниця, не розпусник, не хабарник, не сребролюбець, не гнівливий, не зависник…, а підмога благочестія, що являє собою образ добра в усьому». А наш великий шукач істини Григорій Сковорода поклав камінь і в розбудову національної школи: «кожен повинен знати свій народ і в народові себе».
Так воно і велося б, якби український народ залишався господарем своєї долі. А потребу давати дітям освіту він розумів і покріпляв на практиці: сільські громади опікувалися школами, а по невеликих хуторах навчали дітей так звані «мандрівні дяки», з-по-між яких було чимало студентів Кияво-Могилянської академії, які таким чином заробляли на подальше навчання.
Оскільки в основу політики царської бюрократії покладено було сувору регламентацію, то й таке унікальне явище, як «мандрівні дяки», 1882 року було заборонено, «чтоби не последовало нив учителях, ни в книгах никакого возврата ко вреду общей пользы». На той час невсипущим піклуванням начальства, яке послідовно проводило колонізаторську політику царизму, власне українську школу в Україні вже давно звели: вона була повністю зросійщена, зазнавши за століття таких ударів і утисків, що з джерела світла перетворилася на осередок імперського міністерства «народного затьмения», як справедливо називали освітнє відомство Росії.
З ліквідацією гетьманства і зруйнуванням Запорізької Січі перестали існувати традиційні козацькі школи, в тому числі при полках. 1767 року Києво-Печерській лаврі заборонено було друкувати букварі українською мовою. 1782 року указом Катерини II заведено «народные училиша» Росії (отже, і в Україні), що стали розсадниками казенщини, вірнопідданства, а на землях неросійських народів — ще й російщення. Тим паче, що з 1804 року українська мова вже не була допущена в шкільні класи. По всіх церквах було наказано читати молитви і правите службу «голосом, свойственным российскому наречию» Це ж було запроваджено й по школах і не тільки нижчих. Хвиля російщення затопила передусім Києво-Могилянську академію. І тут прислужилися свої ж земляки. Спочатку митрополит Гавриїл Кременецький 1700–1783), згодом його наступник Самуїл Миславський (1783–1796), запобігаючи ласки в цариці, піддав зросійщенню Києво-Могилянську академію, завів там російську вимову й насаждав її по всій Україні.
Особливого удару Академії завдав Петро І після поразки Мазепи, який був «промислінняком і благодетелем» цього освітнього осередку. Цар заборонив навчатися в Академії підданим Польщі, тобто і українцям Правобережжя. Якщо за Мазепи там навчалося
2 тисячі студентів то 1709 року їх стало лише 161, з часом контин гент зростав, але такого розквіту, як до погрому, Академія вже не досягла. 1817 року Києво-Могилянську академію перетворено на суто духовний заклад. Великі пожежі 1780 і 1811 років поглинули безцінні скарби академічної книгозбірні, (згоріло близько 10 тисяч томів), в тому числі джерельні матеріали з історії України, а також книги з багатющої бібліотеки Петра Могили, яку він заповів Академії.
В літературі наводяться дані про те, шо Петро І після Полтавської «вікторії», озлоблений на Мазепу та українців, підіслав до Києво-Могилянської академії якихось непевних типів, і ті підпалили бібліотеку. Це наштовхує на думку, що й дві пожежі в Києво-Печерській лаврі, які знищили друкарню і книжкові склади, не обійшлися без царського благословення. Так випалювали українство, його духовну потугу і матеріальну базу.
В другій половині XVIII століття Київська академія вже не могла задовольнити зрослі потреби України в освічених людях. До того ж там запанувала схоластика, богословські дисципліни. Тож за якихось дванадцять літ до Медико-Хірургічної академії в Петербург перейшло звідти понад 300 осіб.
Передове українське громадянство і навіть окремі представники царської адміністрації не раз клопоталися про відкриття університетів, та все марно. Мазепа виношував намір відкрити університет у Батурині і перетворити на університет і Києво-Могилянську академію. В наказі депутатам до комісії для складання нових законів 1767 року українська шляхта наполягала на заснуванні університетів у Києві, Батурині, Чернігові, Новгороді-Сі-верському та Сумах.