В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
«Нежин находился во власти великорусского войска, — пише М. Костомаров, — крепость нежинская била пунктом власти царской над окрестним краем…»
Над усією Гетьманщиною, від якої лишилася сама лиш назва, стала фактично необмеженою після Полтавської трагедії. Про її наслідки автори книги «Мазепа» Ілько Борщакта Рене Мартель пишуть:
«Були це теж предсмертні хвилини України, які відібрали свободу і змогу свобідного розвитку. Разом з Україною всі східні народи Європи відчули, що наближається до них неволя. Перед росіянами простягався похід на Крим, на Грузію і накінець вони могли загрожувати Туреччині з самим Константинополем.
Російський орел приготовлявся до лету: видні були вже обриси великого цісарства, що зростатиме на території та силі і поволі забуватиме давню Московщину, з якої вийшло. Так ця нова держава творилася вогнем і мечем, не дбаючи, чи входять до неї добровільно народи, силоміць себелюбними царями; а це стало глибокою причиною конфліктів і катастроф на майбутнє.
Україна першою і на довгі часи від чула наслідки Кардової поразки. Над вісьмома поколіннями навис тягар панування, якого вже ніщо не могло стримати».
Відомо, що Петр І обіцяв турецькому візирові 300 тисяч талярів за видачу І. Мазепи — суму на ті часи, як зауважує Є. Маланюк, астрономічну, бо вона перевищувала десяту частину державного бюджету Росії.
Та фізичної кари гетьманові, так жаданої, було б лютому узурпаторові замало, тому ще до Полтавської баталії той вирішив убити його духовно-піддати анафемі по всіх церквах імперії.
12 листопада 1708 року в Глухові, у Троїцькій церкві у присутності царя, вельмож, козацької старшини і було проголошено «анафему и вечное проклятие вору и изменнику Мазепе». Чернігівський і переяславський архиєреї видали пастирське послання до народу про прокляття Мазепи й упокорення новообраному гетьманові І. Скоропадському. Саме в той же час така ж акція звершилася і в Москві, в Успенському соборі. Тричі анафему проголосив місцеблюститель патріаршого престолу Стефан Яворський.
5 листопада на ринковій площі у Глухові було театрально обставлено імітовану публічну кару над Мазепою — звершено його відсторонення від гетьманства. Манекен у подобі гетьмана було повішено на шибениці, а потім ту подобу кат волочив на линві по вулиці, і її топтали ногами. Тоді й колесували полковника Дмитра Чечеля, який командував обороною Батурина.
Після поразки під Полтавою частина старшини здалася на милість переможця, бо в багатьох жевріла надія цим покаянням урятувати від розправи свої сім’ї. Проте це не зарадило — багатьох стратили, інших заслали до Сибіру разом з родинами.
Маєтності мазепинців було сконфісковано, роздано вірним цареві старшинам, а також російським військовим і вельможам. Одержали нагороди й донощики, які вказували на прихильників Мазепи.
Криваві побоїща, вчинені царськими карателями в Україні, знайшли відгомін у Франції, як свідчать автори згаданої праці «Мазепа». В тамтешніх газетах повідомлялося про них під сповненими жаху заголовками: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях шабель». Інформація була моторошна: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як показують нелюдські звичаї москалів»; «Ціла Україна купається в крові, Меншиков уживає засобів московського варварства».
Ще довго царські сатрапи чинили розправи. Мати дружини Пилипа Орлика, з роду Герциків, була позбавлена свого майна, обібрана до нитки й заслана в монастир. Жінки й діти його свояків також гнітилися по тюрмах. Цар пробував, удаючись до підкупів та шахрайства, викрасти ненависного йому гетьмана Пилипа Орлика, але це йому зі своїми людоловами не вдалося. Проте у тому розбійницькому промислі вони все ж мали успіх: 12 жовтня 1716 року в Гамбурзі, за сприянням місцевих властей, заарештували небожа Івана Мазепи, його довірника й улюбленця, генерального осавула Андрія Войнаровського. Та кілька європейських країн заявили протест проти такого розбою, але Войнаровський заявив про свою згоду їхати до Росії, щоб переконати царя в необхідності дати волю Україні. Ця його довірливість і політична наївність як відомо обійшлася надто дорого.
Репресивні акції щодо України не обмежувалися переслідуванням окремих «мазепинців» та їхніх родин, а були возведені до рангу державної політики взагалі. 1720 року Петро І дає догану гетьманові І. Скоропадському за невміння управляти, заводить при ньому військову, а згодом судову канцелярії, майже не залежні від цього формального володаря України, в міста настановлює комендантами російських офіцерів і, нарешті, створює Малоросійську Колегію, яка повністю сковує дії гетьмана. Без схвалення царськими правителями жоден його універсал не набув сили. Малоросія з Іноземної колегії передається до Сенату як звичайна губернія.