В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Пута на Україну і противників її поневолення Москвою почав накидати ще Олексій Михайлович, одразу ж після піддання йому козацької держави. Він перший настановив у містах України воєвод і ратників. Саме за нього 1658 року було засновано «Приказ тайных дел» — царську політичну поліцію. Піддячні «таємного приказу» стежили за діями послів та воєвод і доповідали цареві. Це «государеве око» пронизувало й Україну, предусім її вищу адміністрацію, не виключаючи й гетьманів.
Воєводи були також зобов’язані «о вестях и всяких тамошних поведениях» писати цареві двічі на тиждень, у вівторок і п’ятницю. Для спішної доставки тієї інформації була налагоджена спеціальна кінна естафета. Ті царські доглядачі мали повідомляти в Москву про політичні настрої не тільки російських частин, а й українського населення. За ними ж самими наглядав Таємний приказ, який також виявляв «шатость и измену» і провадив слідство у важливих для держави і царя справах.
Воєводам надавалося право конфіскації майна арештованих.
За уложенням 1658 року, яке визначало статус Таємного приказу, було прокладено юридичну основу такому ганебному явищу, як доносительство. Кожен, хто знав про державний злочин, повинен був робити «извет».
Штабом, до якого сходилися всі українські справи, був у Москві Малоросійський приказ. Сюди воєводи відправляли арештованих «изменников», як повелося називати кожного, хто виступав проти російського панування. А там уже Сибірський приказ визначав місце для відбуття покарання. Так, цей приказ 12 серпня 1666 року від імені царя розпорядився «бившего овруцкого полковника Децика за измену сослать в Сибирь на Даури». В цій географії репресій важливе місце посідали Соловки.
За гетьмана І. Брюховецького у Соловецький монастир було ув’язнено ігумена Мгарського монастиря Загоровського, звинуваченого у зраді. Жертвами репресій став гетьман Дем’ян Многогрішний, який поповнив мартиролог українських мучеників, засланих до Сибіру. Гарячий вдачею, він часто був нестриманий і своїм гнівом викликав невдоволлення. Не приховував своїх антипатій і до російської експансії, одверто нарікав на царських воєвод. Було заарештовано також братів гетьмана Василя і Саву, чернігівського і стародубського полковників, небожа Михайла та близьких соратників. За вказівкою царя Путивльський воєвода князь Волконський 20 березня взяв під варту полковника Матвія
Гвинтовку, а 25 березня осавула Грабовича, яких було звелено, «сковав за крепким караулом, прислать к нам», тобто в Москву.
У квітні 1672 року славетного запорозького отамана Івана Сірка підступно схопив і видав царським властям полтавський полковник Ф. Жученко. Старшина тягнула руку за Іваном Самойловичем, якому Сірко був суперником у домаганні на гетьманство. Москва також не воліла бачити володарем булави такого лицаря, який не вельми дослухався її. Тож з намови Самойловича відважного ватажка, який не знав поразок від ворога, уряд заслав до Сибіру, в Тобольськ. Тим часом татари, дізнавшись, що в Січі вже нема безстрашного Сірка, почали дедалі частіше нападати на козаків. Про це запорожці писали у чолобитній цареві, якого просили звільнити вождя. Зрештою цар вволив ці клопотання, але не стільки з милосердя, як із немалої загрози Росії з боку татар.
Та й від гетьмана І. Самойловича, до якого Москва була прихильна 15 літ, нарешті відвернулася фортуна: тернистим шляхом довелося помандрувати під царською вартою і йому.
Часто заслання для українців ставало довічною карою. Так, за вироком Малоросійського приказу до Тобольська були заслані полковники, осавули, сотники та інші учасники виступу проти І. Брюховецького. Коли ж І. Брюховецький відкинувся від Москви, то козацька старшина просила царя повернути покараних із Сибіру. Цар відповів через Малоросійський приказ, що «из ссилки иметь их не надобно».