В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Найбільш відомий проект університету у Батурині гетьмана Кирила Розумовського (1790). «Се була справа цілої освіченої України, — зауважує автор дослідження «Проект Українського університету в Батурині» Василь Різниченко (1916), — Розумовський же тільки йшов навстріч давно назрілим пекучим потребам українського громадянства». Малописьменний сільський хлопець, Розумовський здобув широку освіту за кордоном, слухав лекції знаменитого Ейлера, листувався з Вольтером, зібрав унікальну бібліотеку, відому всій освіченій Європі. Збирався запросити в Україну Жан-Жака Руссо, дати йому пенсію й осідок у своїх маетностях, але розминувся з ним у Стасбурзі. Гаряче взявся за відбудову Батурина, де постав специфічний завод листового срібла і золота. Мріяв про заснування Академії красних мистецтв.
В університеті планувалося навчати дітей не тільки шляхти, а й козаків, міщан, посполитих. Було передбачено систему оподаткування на користь університету, крім того, гетьман мав розіслати за своїм підписом по всій Україні листи для дарчих внесків. Та від свого зародку проект був приречений.
Освітня політика царизму в Україні була складовою внутрішньої політики, спрямованої на денаціоналізацію її народу, розчинення його в панівному великоросійському етносі, на знищення історичної пам’яті, недопущення розвитку його самосвідомості.
Стратегію цієї політики визначали сановні ідеологи, як, наприклад, міністр внутрішніх справ П. Валуєв, який 1862 року подав «всеподданейший доклад» «О средствах обрусения Западного края», де розглядав Україну звичайною російською губернією, в якій «русский язик должен бить господствующим».
Цей реакціонер був автором вбивчого циркуляру від 18 липня 1863 року. Нагадаємо, що питання школи, власне, заборонні санкції щодо національної освіти, посідають там одне із чільних місць. Вістря цих заборон було націлене саме проти книг для початкового читання, букварів, граматик, географій та інших підручників українською мовою.
Після такої заборони, яка припиняла друкування українською мовою навчальних (в тому числі і духовного змісту) книг, а також призначених для початкового читання взагалі, інші заборони посунулися нестримною чередою.
Їх жертвою опинилися недільні школи, що постали в Полтавській, Чернігівській, Харківській і Київській губерніях в кінці 50-х — на початку 60-х років. Навчали там дорослих, як правило, українською мовою. Вивчали літературу й історію України, твори Т. Шевченка та інших класиків; послугувалися Шевченковим «Букварем южно-русским», «Граматкою» П. Куліша, «Граматкою задля українського люду» М. Ященка, «Українськими прописами», «Аритметикою, або щотницею» О. Кониського, таким же підручником Д. Мороза. 1862 року ці школи були заборонені, згодом дозволені, але з вихолощеною національною програмою. Христя Алчевська в Харкові, незважаючи на ці заборони, напівлегально провадила навчання в заснованій нею недільній школі.
Недовго проіснувала Тимчасова педагогічна школа, відкрита при Першій київській гімназії 1862 року. Чернігівську земську семінарію, яка мала певний простір для українства, було передано в систему Міністерства народної освіти. Гірка доля спіткала і приватні україномовні школи, засновані такими ентузіастами, як В. Лесевич та Г. Закревський. В. Лесевич збудував у своєму маєтку в селі Денисівці на Лубенщині школу, обладнав її, подарував селянам необхідну суму на її утримання, підготував за свій кошт учителя селянина Д. Безуглого (в згаданій Тимчасовій педагогічній школі). Хоч і без офіційного дозволу (папери розглядалися із зволіканням), в Денисівці дітей навчали їхньою рідною мовою. Щоправда, лише два роки (1864–1866). Г. Закревський, заходившись коло відкриття такої школи в селі Березова Рудка Пирятинського повіту, відвідав Денисівку і свої враження про школу В. Лесевича опублікував в «Санкт-Петербургских ведомостях», які позитивно ставилися до національно-освітних домагань українців. Його стаття «Еще о земстве и народном образовании в Южной Руси» завдала непоправної шкоди обом ентузіастам — їхнім школам не дозволено було залишатися українськими. Хоч сільська громада і відстоювала свого вчителя Безуглого, але чиновники запідозрили його в " убеждениях противоречащих русской народности», йому було заборонено вчителювати.
Звернення В. Лесевича до Сенату, поклик до громадськості зі сторінок тих же «Санкт-Петербургских ведомостей» (стаття «Печальная история одной сельской школи и ее учредителя») ситуацію не поліпшили, бо вже набрало чинності"Положение о начальних народних училищах» (1864), згідно з яким навчання у школах мало провадитися російською мовою і за підручниками, схваленими Міністерством народної освіти.