В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Царська репресивна політика була не лише жорстокою, а й підступною, лицемірною, в її, сказати б, ідеологічному обгрунтуванні. Це особливо яскраво виявилось в урядових акціях проти повсталого гетьмана Івана Мазепи, «преславний Полтавской виктории».
Петро І, довідавшись про виступ І. Мазепи, звернувся з відозвою до населення України, в якій зводив наклепи на гетьмана, граючи на тонких струнах душі віруючих українців. Жахаючи їх тим, що «сей коварний неприятель наш» надумав «Малоросийскую землю поработить по прежнему под владение Польское и церкви Божие и святые монастиря отдать в унию».
В ультиматумі для прибічників Мазепи цар заявив, що якщо через місяць вони не відступляться від «наших неприятелей», «тех объявляем изменников наших и Отчизни нашей. И будут их чини и маетности и пожитки их отобрани и розданы верним за службу их. Также жени и дети их взяти и сослани будут в ссилку. А кто из них поймани будут, и те, яко изменники, казнени будут смертью без пощади».
Царські відозви до українського народу були розмножені в друкарні Києво-Печерської лаври і їх було велено читати в церквах.
«Батурин… другим за приклад сжечь весь» — цей наказ Пе^ра І Меншиков виконав з нечуваною лютістю, захопивши з допомогою зрадника гетьманську столицю. За підрахунками дослідників число жертв сягає 15 тисяч чоловік (близько 7,5 тисячі мирного населення і майже стільки ж озброєнних захисників). Як писав англійський посол Ч. Вітворт, у Батурині було «зарізано жорстоко шість тисяч чоловік, без огляду на вік і стать». По Сейму плавали колоди з прибитими до них чи прив’язаними замордованими захисниками Батурина. Ця розправа мала вселити жах у населення, відвернути його від колишнього гетьмана. Недаремно сам Іван Мазепа, довідавшись про таке кривавище, сумно сказав, що Україна, настрахована долею Батурина, боятиметься триматися з ним заодно.
Біля царських відозв, розвішаних по населених пунктах, виставляли на кілках голови захисників Батурина — козаків і сердюків.
«Історія Русів» засвідчує, що в Лебедині було скарано «дев’яти сот козаків», які не з’явилися в Гадяч для обрання нового гетьмана, їх було «забирано з домів їхніх і віддано на різні кари… Карання теє було звичайним Меншикова ремеслом: колесувати, четвертувати і на палю садити, а найлегше, що його вважалося за іграшку, вішати і голови стинати».
Царський гнів не поминув і священиків. 1712 року були заслані до Архангельської губернії настоятель Батуринсько-Крупницького монастиря Гедеон Одорський та його челядник Іван Видковський, монах Семен Астаф’єв, Лохвицький протопоп Іван Рогачевський. Луцького єпископа Діонізія Жабокрицького ув’язнили у Московській темниці, де він скінчив свої дні 1714 року.
Таку немилість накликав він тим, що відмовився підкоритися Московській патріархії.
1722 року в Преображенському приказі було піддано допиту «с пристрастием» монаха Порфира, якому було видіння, що трактувалося крамольним, кидало тінь на Петра І як антихриста. Бо саме так стали в Україні дивитися на цього кривавого деспота.
Підступивши до Білої Церкви, карателі передали сердюцько-му полковнику Бурляю погрозу Петра І, що коли той учинить непослушание, то буде «по тому ж, как в Батурине седящими…». Місто було віддане без супротиву, і до рук росіян потрапили сховані скарби І. Мазепи.
Було також наказано «проведать о Гадяче». Містечко Гадяч і довколишні села були спалені. Вогнем і мечем пройшлися російські війська по Ромнах, по селах Келеберда, Перволочна, Старий і Новий Кодак, Прилуки.
Французький посол доповідав у Париж: «Московський генерал Меншиков приніс на Україну всі страхіття помсти війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців».
Кров’ю залито було Січ. Цар обіцяв запорожцям життя, якщо вони без супротиву здадуть Січ, та натомість усіх їх знищили, піддавши перед тим тортурам.
Преображенський приказ розслідував справи про державні злочини, тоді набув моторошного змісту вираз «слово і діло», за покликом якого велися відкриті обмови, доноси. Навіть сам цар, возвівши головного ката Ромодановського до рангу князя-кесаря, дивувався з його жорстокості.
В каральних акціях цар опирався передусім на військову силу. Ще на початку жовтня 1708 року київському воєводі князеві Д. Голіцину було надіслано указ, щоб він з ратними людьми і «с пристойной артилерией» ішов «в середину Украини с целью не допускать в малоросийском народе «шатости».