Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Знов хитнулися стегна прокляті, як тоді, перший раз, у гаю...
Я не можу тебе цілувати, бо не вірю в любов я твою.
За вікном умирають сирени... Стій покірно, дивись і мовчи. Тільки марно, кохана, до мене ти приходиш на ліжко вночі.
І зітхання здійма твої груди... Тишина... чи ридання, чи сміх!? Ми на вулиці більше не будем цілуватись з тобою при всіх. Пролітають віки і години, скорбний дзвін доліта з далини. Хай у нас од кохання два сини, та не зв’яжуть мене і вони.
Я від тебе не хочу нічого, . ти пройдеш і погаснеш, як дим. Чи згадаєш поета дурного ти на півночі дальній з другим? Я піду до товаришки Жені, з нею муку розвію мою.
Завтра потяг. Квиток у кишені. Дай же руку востаннє твою.
Мої думи розгублені, голі, в болю мареві хвилями — чадь... Не забудь же Олегові й Колі ти про їхнього батька згадать.
Там, на півночі ніжній і синій, ти на тлі золотому берез розкажи їм, що є на Вкраїні їхній батько, багатий, як Крез ‘. Він багатий на біль і сумніви, на ридання, любов і пісні...
Що була ти зі мною щаслива, — і у сні позіхнеться мені...
Що мене не забудеш любити, але я для других, для ідей.
Ти мене не могла обдурити, обдури хоч мо'іх ти дітей...
1926
Весна моя, любов моя, тебе у місті я не чую.
Солодка пісня солов’я мене вже більше не хвилює.
Весна моя, печаль-журба, я ніби келих повний болю.
Іду й мовчу. Спішить юрба, і я за нею — мимоволі.
Далеко в тьмі гаї мети, залиті радістю дороги...
Іду, хоч нікуди іти, спішу, хоч і нема до кого.
І сумно й солодко мені.
Іду в юрбі нервовим кроком.
О, непу мари навісні, мої непманки синьоокі!
Куди тікать од жуті й дум?
Рида і кличе піаніно...
В “Нову Баварію” зайду, нап’юсь і стану мов дитина.
Ти перейшла мою межу, ти з другим ніжна і щаслива.
А я за кружкою сиджу, і сльози капають у пиво.
Мене не любиш ти за те, що все в житті я ставлю руба. Твоє волосся золоте давно чужі ласкають губи.
Життя мене і рве, й жене!..
Та жах у тому полягає, що жодна жінка так мене, як ти, безумно не кохає!
Хитливо йду. О милий неп, я проти тебе не повстану.
З душі сплива намул і леп, тепер веселий я і п’яний.
До всіх любов... нема їй дна... Люблю сьогодні я за вчора.
Ти з ним пройшла, немов весна, на мене глянула з докором.
Далеко десь гукнув гудок, пливе над містом диму вовна.
1 про партійний свій квиток згадав я з болем невимовним.
О, де наган? О, де рука?
Невже всю душу вже пропив я!?.
І заливається, й гука
мене товариш чорнобривий.
Іду і не дійду ніяк, аж очі з сорому — на лоба.
Хіба забути можу я, що вийшов сам із чорноробів?
Давно б себе застрелив я, давно б мої зав’яли зорі.
Та тільки те мене спиня, що не один я п’ю із горя.
Є слово ніжнеє на “лю”, та і його я вже не знаю.
Іду, хитаюсь, наче сплю, собак у скверах матюкаю.
Минули дні, пройшли бої, і погасає образ милий...
0 будні зоряні мої, нащо ви душу отруїли?
1926
О. Ковіньці1
Кожний раз я її в ресторані зустрічаю на горе, на жах...
В неї очі підведені, п’яні
1 кармін на знайомих губах.
Я і знаю її, і не знаю...
Тільки кличе і тягне мене, де з-під шовку вбрання виглядають дорогі кружева комбіне...
З нею непман нахабний і грубий, що життя потопив у вині.
А вона крізь покусані губи щось похабне сказала мені.
Усміхнулась і глянула жутко, наче я наступив на змію...
Як похожа оця проститутка на колишню дружину мою!..
Підвелась і хитається... п’яна...
Йде до мене: “Забудь і прости...”
А в лице аромат “Льоріґана” і печальної пудри “Коті”...
Знову маєм і ласкою віє...
Ти для мене і сонце, і спів...
Хочу крикнуть: “Проклята повіє!..” а кажу: “Я забув і простив...”
Хочу крикнуть услід їй так дико:
“Я не можу без тебе... вернись!..” Та слова заглушає музика, і не буде уже, як колись.
Знаю я, ти давно на уклоні...
Ще тоді, як зі мною була, ти другим віддавала долоні і розпусту таємно пила...
Був самотній... За вікнами клени... До нагана стреміла рука...
Ти приходила пізно до мене, вся червона, противна, слизька...
Дні пливли, похоронні, як дзвони, ночі йшли, як ножі, як огні...
Раз знайшов я твої панталони, передерті, засохлі й брудні...
Грай, музико, ридай, моя рано!.. Грай, музико, ти швидше, молю.
Я забуду зрадливу кохану і з досади гітару куплю.
Плачте, очі, козацькі ви карі!..
В неї бедра і ноги “на ять”.
Хай їй чорт! Краще грать на гітарі і синочка свого споминать.
Ти жорстока, туоа і нечула, все в тобі насолода і зло.
Хоч би сина мені повернула, може б, краще без тебе було.