Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Тополі шум і хмари сині, а там, де церква в самоті, з вікна холодного Галині лиш видно галки на хресті,
та промайнуть рипливі сани, перегукнеться дітвора, і знов пливе життя мара, одноманітна і туманна, і знов, де церква в самоті, журливі галки на хресті.
А вдалині майданів гули і вежі, й димарі до хмар, там люди йдуть, як на пожар. Галина місто вже забула.
Сидить над зшитками і мляво дитячі виправля слова, мов після тифу, кучерява її поникла голова.
Кімната темна і маленька, убогі стіни, мов на сміх, і над столом портрет Шевченка в вінку із квітів польових.
Вночі бажань безумні зграї, у вікна тьми незламна гать... Тут про електрику не знають та і не скоро будуть знать.
А десь гуде, шумить, юрбує... Галина й зараз ніби чує і крок, і дзвін, і сміх, і спів в янтарнім морі ліхтарів...
Вона ім’я чиєсь шепоче, і наче видно їй у сні там у юрбі самотні очі, в них золоті зіниць огні.
І в тих очах бажань без краю, і в тих очах туман і муть...
Вони усе чогось шукають, вони усе на когось ждуть...
Далекі дні, веселі друзі, огонь полемік і образ...
Його на вечорі у “Плузі” 1 Галина бачила не раз.
Вона усе чогось хотіла, але сказати не могла
і познайомитись не сміла...
А потім сніг, туман села,
сельбуд і церква, діти, клас, у вечори тихенька школа...
І от прийшов буденний час, як темний гай в снігу навколо...
О, де ви, шумні береги?
Лиш сум і злидні навкруги.
І хмарна даль, і хмарні люди... А ніч у зорях догорить,
Галину стомлену розбудить веселий гомін дітвори.
Життя, життя! Чого ти варте?
У тьмі минають день за днем, мов білі літери на парті, чиїмсь нашкрябані ножем.
Галина йшла служить добру, а дні важкі, мов хмарна вовна, вона і любить дітвору, та ця любов така неповна!
Над білим маревом бумажки її голівка золота.
Якби ви знали, як це важко писать поетові листа!
ЛИСТ
Поете мій, Володю мрійний!
Ні, я не марю, я не сплю. Писати хочу офіційно, а починається на “лю”.
У вікна хмар смутні овали.
Вже вечір. Світяться огні. Згадайте “Плуг”, де ви читали свої поезії сумні.
Ту залю світлу та високу, у вікна ніч в огнях руду й сковородинку2 чорнооку завжди у першому раду.
Дівчину ту Галина звали (тремтять і серце, і рука...), вона записки вам писала, а ви не знали, хто така.
Давно-давно... Куди іду я?..
Це ж батьківщина вам, Донбас. Тепер я тут учителюю і часто думаю про вас.
Як швидко дні міські промчали! Село у сум... Та це пусте.
Якби мені ви написали, моє ви сонце золоте!
В нас є сельбуд (портрети, лави, маленька сцена...). Дні — як рік. Бувають іноді вистави (ламають двері, тісно, крик)...
На все тут час і певні межі, усіх мов снігом замело.
Нема ні гриму, ні одежі...
Самі ж ви знаєте... село...
Таке сумне і безнадійне!
А може, ні? Скажіть, молю! Писати хочу офіційно, а все кінчається на “лю”.
Я безпорадна, мов дитина, я і люблю, й боюся вас.
Село “Занесене”, Галина, “Забута” станція, Донбас.
Неначе тут... Низенькі хати... Сніги, сніги... печаль і тьма...
Я хочу радості вам дати, а в мене радості й нема.
Роздерте серце України, там, у минулому... бої...
Я пам’ятаю вас, Галино, як і поезії свої.
Як страшно жить у самоті такій, як ви, сумній дитині!..
Я пам’ятаю ночі сині і ваші очі золоті.
Згадайте дні, думки, як зорі, тоді так весело було!
Слова наївні і бадьорі і ваші мрії про село...
€ хмарні душі, ті завжди повиті смутком і журбою.
Вони ідуть в житті, як дим, як тихий човен за водою.
Неначе осінь їхня путь, журба, журба кругом без краю... Печально люблять і живуть і у печалі умирають.
Є душі зоряні, вони ясні шляхи в житті прослали, їх не лякає злиднів жало, ні царство смутку й тишини.
Ці люблять радісно й живуть, де б не були, як вільні люди. Коли ж обірветься їх путь, ідуть з усмішкою в нікуди.
Ви хмарна дівчина. Про себе я вже мовчу. І я сумний.
А треба буть таким, як небо, як огнеокий буревій.
Я вам пишу і не востаннє.
І тут і там, і тут і там
світи встають, кипить змагання...
Невже ж про себе думать нам?!
Ламає тюрм одвічні стіни рука напружена раба.
Так будьмо ж зоряні, Галино, як наша зоряна доба!
Нехай навколо чорні зграї багнети точать... Це пусте!
Ще буде радісно, я знаю.
Ваш Володимир Вапліте3.
II
Як і завжди, в вікно тополі, шумить у школі дітвора.
О дні заплакані і голі,
0 вечорів сумна пора!
Коли над нами і за нами чиєсь прокляте помело...
Я так люблю тебе, село, повите синню і снігами!
А літом пахне лобода, тремтять зірки на небокраї...
То десь гармонія заграє, то пісня в полі зарида...