Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
І тремтіли стріли у отруті за його нахиленим плечем...
А коли на сходи пароплава я зійшла... О море, о любов...
Як його не кликала, не звала, ватажок за мною не пішов.
Це було на острові Цейлоні, де цвітуть веселкою гаї.
Не цілує вже мої долоні ватажок із племені Аї.
1928
Чорний ворон сидить на могилі, де до міста наїжджена путь. Обтрусили вже яблуні білі
і картоплю із поля везуть.
Жовте листя, оголені віти, синій холод іде з вишини... По капусниках бігають діти
і солодкі їдять качани.
Там, де верби, тини і тополі, по ночах замерзає вода,
і так сумно в холодному полі телефонні гудуть провода.
Скоро зійдуться хмари у сині, дощ поллє на поля золоті, й буде гарно у ночі осінні кукурудзу пекти на плиті.
1928
* * *
Хмуро, хмарно.
Ярина.
Любим марно я й вона.
Я мовчу — вона рида...
Плачу я — вона мовчить... Лиш рука її бліда у руці моїй тремтить.
Що це? Звичка чи любов? Яде мій, останній яд!
Скільки раз од неї йшов
і вертався я назад.
Я цілую, та дарма.
Ми не рідні й не чужі, бо в любові цій нема пісні повної душі.
Хмуро, хмарно.
Ярина.
Любим марно я й вона.
1928
* * *
Озеро і клени, місяць — козодой.
Не дивись на мене, — я уже не той.
Дні мої сумирні, ночі, як плачі...
Не тремти покірно на моїм плечі.
Ночі, мої ночі, озеро, як сміх...
Я уже не хочу помилок старих.
Та любов до згуби вже не прийде... ах...
Поцілую губи в золотих сльозах...
І піду, покину, бо і ти не та.
Пропливуть години, пролетять літа,
і життя долине, долетить до тьми...
Тільки ці хвилини не забудем ми.
1928
У МАРЕВІ
Я піду у мареві споминів і мрій, там, де простягнулися довгі тіні вій, де мені в минулому синій зір сія...
Золота голівка!.. Іскорка моя!..
Там, де труби жерлами простяглись до зор
і хрестами журними молиться собор, де Бахмутка-річка під мостом шумить, на знайомій вулиці тихий дім стоїть.
Підійду до ґанку, повний давніх дум,
і замовкне явора переливний шум...
Де на ліжку білому мила спить давно, підійду і місяцем гляну у вікно...
Скільки днів і років марив я про це, що біліє смутно дороге лице...
Спить моя кохана, їй мене не чуть... лиш сорочку вишиту підіймає грудь,
і з-під одіяла, ніжна і тонка, блідою лілеєю звісилась рука,
та на щоки матові, наче погляд мій, крилами печальними впали тіні вій...
Ось поворухнулася, підвелась, дивись...
і до мене руки тягне, як колись...
Розтулила губи, зве мене вона...
Ні, це тільки вітер плаче край вікна... Спить моя кохана. їй мене не чуть. Повертає місяць на ранкову путь.
Заховав я глибше і печаль, і гнів,
і за мною явір знову зашумів...
Так шумить у жилах вічний болю яд...
По знайомій вулиці я іду назад.
Там, за містом синім, криці крик і рев, перед мене тіні золотих дерев...
Поміж ними місяць сумно так сія... Золота голівка. Іскорка моя.
1928
САД ШУМИТЬ...
Знову ти!?. О люба, чи не сон це?..
Як колись, до тебе я прийшов. Золотими літерами сонце на панелі пише про любов...
Ми йдемо, і шумною юрбою заливає серце, наче спів...
Над тобою, ніжною тобою, наче крила білих лебедів...
Ні, це сон, це сон... Тебе немає. Тільки біль самотній і терпкий... Синій вечір тоскно догорає, заливає кров’ю вітряки...
За тинами цокають копита, завмирають глухо на мосту.
Сад шумить... Вікно моє розкрите... Пахнуть медом яблуні в цвіту.
Десь далеко відблиски червоні, мов огні на тихому льоду.
Взяв лице в холодні я долоні і дивлюсь, і слухаю, і жду...
Мов крилом майнуло наді мною, і здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні.
Сіє зорі неба синє сито, тихо ллється споминів вода...
Сад шумить... Вікно моє розкрите... І в кімнату місяць загляда.
1928
ГРОЗА
Я читав поезії свої і не втерпів, розридався бурно... Ти дивилась тоскно і лазурно на заломлені руки мої.
Зникла ти. І плакав я так повно, що не міг до радости дійти...
Й крізь ридання чув я невимовно, як ридала за стіною ти.
1928
Синій вітер, посадка, село.
Я чекаю чогось, я притих...
Наче серце моє розцвіло і промінням під ноги лягло у хитанні дерев золотих.
Я чекаю чогось, я притих...
Розливається синяви муть, ліг на верби огонь янтаря.
Десь дівчата з роботи ідуть, в небі пісня стоїть, як зоря... Розливається синяви муть.
Десь дівчата з роботи ідуть.
І так тихо, так сонно кругом. Тільки пісня за серце бере...