Вибрані твори в двох томах. Том 1

Ми путь пробиваєм ясну, і кроки збудили луну.

Не впали знамена, не згасли огні. Чого ж це так сумно мені?

Що юність умерла моя, і друзів немає моїх, що впали в далеких боях...

Навколо весілля буя, оркестри, і кроки, і сміх...

А друзів немає моїх.

Не згадує їх ніхто, життя все летить уперед.

Воно, як крикливе авто, і пера змінили багнет.

Намистом пливуть огні, і місто нервове шумить пожежно в вечірню блакить, та труби димлять в вишині... Чого ж це так сумно мені?

1927

ОСІНЬ

Мурами хмари осінні, вітру печальний рев.

Тіні...

Падають

тіні...

Золото лине з дерев.

Чую за парком

гули,

бачу за парком

дим... Згадує листя минуле шумом пожовклим своїм.

В небі крикливі зграї, крик той наводить тоску. Вечір нечутно спадає з листям на землю вогку.

Може, приснились сотні й повна пожеж земля... Тільки біліють самотні лави крізь голе гілля.

Може, приснилось поле і на снігу бої...

Вже не вернути ніколи дні романтичні мої.

З міста крізь віти, мов думи, тихі огні простяглись...

У європейськім костюмі я не такий, як колись.

Що ж, не такий — і не треба. Солодко іншим буть.

Синє вечірнє небо, синя вечірня путь.

Пам’яті меркне криниця, в муті не видно дна.

Іноді тільки присниться куртка моя шкіряна.

Перетинає тіні промінь, подібний мечу. Споминів листя осіннє я під ногами топчу.

Більше уже не чую громів повстань і антант. Куртку мою шкіряную носить якийсь спекулянт.

Скоїлось це зимою в чорні голодні дні.

Ну і носи, чорт з тобою! Зовсім не жалко мені.