Балакучий згорток

— Ну, кілька годин, — відповів Г. Г.

— А у вас часом немає чого схожого на підвісний двигун? — із надією в голосі спитав Саймон.

— На жаль, ні, — сказав Г. Г. — Але я можу зробити вітрило з місячного желе і дати вам у підмогу попутний вітер. Ну, що скажете?

— Чудово, — зрадів Пітер. — Знаєте, після проникнення в Замок Василісків це буде, здається, ще одна захоплива пригода.

— Гляди не навроч, — застеріг його Папуга. — Ті вовкулаки — напрочуд неприємні типи.

— Ти не поїдеш! — раптом зойкнула Дульчібелла. — Ти не поїдеш до вовкулак на острів, я тебе не пущу. Я на тебе ображуся! Я подам у відставку! Я впаду в сплячку! Я буду кричати, буду верещати! Я нізащо, ніколи, ніколи, ніколи у світі не буду більше з вами розмовляти, ось так!

На цьому слові вона розплакалась і зсунула всі штори у своїй клітці.

Пенелопа підійшла до клітки й почала втішати Дульчібеллу.

— Дульчібелло, дорогенька, — сказала вона, — всі знають, якої ти високої думки про Папугу — ми, до речі, так само. І ніхто не просив би його їхати, якби можна було без нього обійтися, розумієш? Але я обіцяю: якщо ти його відпустиш, я сама пильнуватиму, щоб він не ризикував, а залишав найнебезпечнішу роботу мені та моїм братам.

— Ну, коли так… — промовила Дульчібелла, взялася за штору та краєчком витерла очі. — Якщо ти обіцяєш наглядати за ним…

— Обіцяю, — запевнила її Пенелопа.

— А тепер, якщо ви, жінки, вже скінчили, — голосно і трохи схвильовано сказав Папуга, — може, перейдемо до обговорення плану нашої операції?

— Я думаю, — сказав Саймон, який увесь цей час записував якісь математичні обчислення на клаптику паперу, — я розрахував: якщо Г. Г. забезпечить нам завтра на світанку вітер швидкістю чотири вузли, то за відсутності якихось ускладнень ми досягнемо Острова Вовкулаки до п’ятнадцятої тридцять. А це означає, що ми зможемо зібрати руту, провести ніч у плаванні та повернутися назад післязавтра вдосвіта.

— Думаєш, ви вкладетеся в цей час? — запитав Г. Г. із сумнівом у голосі. — За жодних обставин не можна причалювати до острова вночі. Поночі вовкулаки найстрашніші.

— Якщо ви дасте нам сприятливий вітер, — сказав Саймон, — ми неодмінно впораємось.

— Про це не турбуйтеся, — пообіцяв Г. Г. — Вкажіть мені тільки напрям і силу вітру — я його запущу: це ж елементарно!

— Візьміть із собою пігулки від морської хвороби, — зненацька прокричала Дульчібелла.

— Тихо будь, жінко, — обірвав її Папуга, — ми обговорюємо важливі справи.

— Морська хвороба — теж важлива справа, — наполягала Дульчібелла. — Коли вас буде так нудити, що ви не зможете втекти від вовкулаків, — отоді побачите, яка це важлива справа.

— Я обіцяю пильнувати, щоб він їх вживав, — заспокоїла павучиху Пенелопа.

— Як би я хотіла бути з вами, допомогти вам, — зітхнула Табіта. — Але, боюся, човен мене не витримає — завелика.

— Ти завелика, я — застарий, — і собі зітхнув Г. Г. — Однак усе-таки відчуваю провину за те, що покладаю на ваші плечі, дітки, всю роботу, наражаю вас на таку небезпеку.