Капітан космічного плавання
- Автор: Кацай Олексій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Капітан космічного плавання». Краткое содержание книги:
Намагаючись відірватися від погоні, земляни випадково виходять за межі Сонячної системи і опиняються на планеті Пірр, яка дивним чином нагадує певний варіант розвитку світу, описаного Гаррі Гаррісоном в повісті «Неприборкана планета». Саме тут блукальців наздоганяють їхні переслідувачі, рятуючись від яких і водночас рятуючи піррянина Нксу, земляни втікають до іншої зірки.
Але знову й знову затяті нападники відшукують їхній апарат. Тікаючи від них, випробуючи безліч пригод на різних планетах та остаточно заблукавши у Всесвіті, земляни, врешті решт, втрапляють до світу, біля якого Ігор Норильцєв гине, захищаючи своїх супутників, а бомжиха Рибачка Сонька виявляється не зовсім бомжихою…
— Капітане, капітане, — лихоманково зашепотіла дівчина, навіть не знаючи, чи чує він її, чи ні, — на борт, на борт його запроси. Тут спільно щось вигадаємо.
Здавалось, що фантом почув її.
— Високошанований Ваго Шасі, — голосом Кременчука мовив він, — якщо між нами виникають якісь непорозуміння, то давайте вирішимо їх разом у затишній обстановці на гостинному борту „Софії”. І разом поміркуємо, як нам краще скористатися гостинністю доблесної Комуни Зоряних Баронів.
На екранах було видно, як зблиснули очі Ваги. Якось насмішкувато зблиснули. І Соньці цей зблиск дуже не сподобався. А сам барон вже підходив до одного зі своїх пташиних вершників і починав про щось швидко шепотітися з ним. За хвилину до них приєднався і другий комунар. Фантом Кременчука залишався непорушний.
Опісля коротесенької наради, що відбулась у бронзових лицарів, лицар срібний попрямував разом з їхнім командиром до „Софії”. Птахи провели їх важкими аквамариновими поглядами, а потім розлетілися в боки, наче збираючись трохи розширити поле свого зору. Чи сектор обстрілу.
Стало чутно, як завібрувала шлюзова камера.
— Я поки що в каюті сховаюсь, — вичавив з себе Кременчук, водночас продовжуючи напружено працювати як з фантомом, так і з трансляцією нової мови для екіпажу, — а ви поспілкуйтесь з паном бароном. Подивимось, що з цього вийде. Але, здається, ми знайшли таку нормальну цивілізацію нашого десь ступеню розвитку, яка нам додому повернуться допоможе. Комунальними, так би мовити, орбітальними шляхами, — кахикнув.
І зник з рубки. Вчасно, до речі, зник. Бо до неї вже дещо пихатим кроком входив високошанований Вага, на ходу здіймаючи прозоре скло свого забрала. Позаду його порухи повторював срібний фантом, котрий був створений настільки досконало, що Сонька навіть засумнівалася: а чи дійсно справжній Кременчук сховався зараз у каюті?
А у Ваги вже хтиво розгоралися очі, коли він побачив біля пульту Такаманохару.
— Дівчина?! — здивовано скинув він брови. — Боже, і дійсно дівчина!.. Такого самого типу, який Його Честі подобається. А він по усьому Арканару шукав!.. Та у вас губа зовсім не дурепа, капітане, — повернувся він до фантому. — Та й менестрель он до того ж, паяц, — зневажливим поглядом ковзнув Шасі по Зоребору з його синтезатором на плечі. — Що, капітане, веселощі полюбляєте? То є зовсім непогано. Але для того, щоб свиту свою на орбіту витягати, окремий дозвіл мати потрібно.
Сонька напружено випросталась у своєму кріслі. Ігор мовчки і чомусь дуже занепокоєно спостерігав за бароном. Нкса з-під смух-трави стріляв своїми малесенькими оченятами в усі боки. Йому теж щось не подобалось. А високошанований Вага Шасі, незадоволено рипнувши обладунками, вже знехотя відводив погляд від дівчини:
— Але залишимо поки що на десерт усі наші спільні веселощі… Отже, капітане, я хотів би побачити якщо не посвідчення пілота-ландскнехта, затверджене Радою Баронів, то хоча б дозвіл отієї довбаної Ситуативної Наглядової Директорії, СНД недоробленого, на право пересування орбітальними шляхами, виписане на термін…
Тут він нарешті побачив Нксу і брови його знову здивовано стрибнули вгору:
— Ух, ти!.. Яка зооформа дивна! Я таких ще на Арканарі не бачив…
Сонька, скориставшись тим, що увага від її особи трохи відволіклась, покинула своє крісло й розпочала обережно пересуватись до входу в коридор, який вів до шлюзової камери. А Нкса зненацька незграбно вигулькнув з-за спини Норильцєва й зробив щось, схоже на неоковирний кніксен, висовуючи зі смух-трави свої худесенькі рученята.
Кошлаті брови Ваги здійнялися так високо, що, здавалось, зараз перестрибнуть з лобу кудись у район потилиці. Норильцєв встав з крісла і, поправивши ремінь інопланетного синтезатора, для чогось поклав руку на ефес свого меча. Сонька вже стояла в проході, відрізаючи Вазі безперешкодний вихід з „Софії”. На екранах зовнішнього огляду синьоокі птахи зі своїми бронзовими господарями на спинах вдивлялись в непорушну поки що конструкцію дивного літального апарату, що так і не завітав досередини орбітальної станції. Чи то Комуни.
Брови Ваги Шасі повернулися, врешті решт, на місце, визначене їм природою, і він мовив, не повертаючись до фантому:
— Дивна у тебе команда, капітане. Дівчисько-наложниця, хлопець-лицедій, звірятко якесь зооформоване-дресироване. Є де погуляти. І з ким. Ось тільки чомусь мені здається, що ані посвідчення, ані дозволу в тебе…
І враз осікся. Бо, розвернувшись нарешті до Кременчука, побачив: на його місці нікого не було. Лише якісь сріблясті клапті, танучи в присмерку рубки, плавно розліталися в усі боки.
— Що за…
— Нічого, нічого, все нормально, бароне, — мовив Богдан, з‘являючись у рубці власною персоною, — вітаю вас на борту „Софії” і…
Реакція у високошанованого Ваги Шасі виявилася дещо швидкішою, ніж від нього очікували. І зовсім вже незвичною. Ані хвилинки не задумуючись над тим, що воно сталось, він блискавичним порухом вихопив з піхв меча й в один стрибок опинився біля Соньки, приставивши гостре лезо до її горла. Водночас Богдан відчув, як у голові в нього щось важко завовтузилось. Зоребор же з Сонькою якось синхронно здригнулись усіма своїми тілами для того, аби наступної миті завмерти величезними нерухомими ляльками. Очі в ляльок біли порожні. В голові Кременчука неначе піррянські конди ворушитись почали, на порох перетираючи своєю кістяною шкірою внутрішню поверхню черепа.
— Гей, — слабко вигукнув Богдан крізь це болюче ворушіння, — що воно відбувається?… А ну припини!.. Опусти меча, опусти, кажу, не займай дівчину…
І зробив важкий крок в напрямку Ваги. Кошлаті йоржики брів у того знову підстрибнули, як ото нещодавно при вигляді Нкси, виявляючи крайню ступінь здивування. А потім він гукнув у мікрофони, сховані, вочевидь, десь в його шоломі:
— Агов, шановне лицарство, вмикайте Птахів Святого Міка! Вмикайте на повну потужність!!! — І додав тихіше, буравлячи поглядом капітана: — Я був правий. Цей екземпляр ще той. А поверхня їхнього апарату таки екранує. Але ж ваш Вага проточився вже досередини і…
І клинок його меча, притулений до горла вкляклої Такаманохари, раптом засяяв мертвотним блакитним світлом. Водночас таке саме світло спалахнуло в декількох екранах зовнішнього огляду, линучи звідти завдяки величезним очам птахів-апаратів, що засяяли пронизливо синє й зовсім вже навіжено. Конди в голові Кременчука набули розмірів галактичних спіралей і він відчув, що якщо зараз нічого не зробить, то його череп просто лусне, неначе впалий перестиглий кокос.
Зчепивши зуби й намагаючись щонайменше ворушити головою, Богдан зробив ще один важкий крок в напрямку високошанованого Ваги Шасі, загрозливо здіймаючи свого важелезного кулака.
Збоку щось завовтузилось і Кременчук на якусь невловиму мить скосив очі: механічно-ляльковий Норильцєв здіймав поряд ефес свого меча.
— Правильно, Ігорюню, правильно, — прохрипів капітан, — давай-но, хлопче…
І вражено замовк перед тим, як рукоять трипільського акинаку щосили, наче молот, опустилася на його благенький міліцейський кашкет. І світ вибухнув чорною непрозорною порожнечею.
Чорна непрозорна порожнеча потроху наповнювалась гострими голками болю і в такт поколюванню в ній виникали слабенькі сріблясті іскорки. Іскорки поступово розгорались і наповнювали своїм мерехтінням чорнопростір, нагадуючи щось знайоме, звичне, хоча й незрозуміле. Ах, звісно! Звісно… Це ж те саме мерехтіння, яке переслідує його з самої Землі.
Богдан застогнав і роздер повіки. Над ним, стривожено зблискуючи маленькими оченятами, майже невидимими серед смух-трави, схилився Нкса. В руці він тримав ще трохи вологу ганчірку, тільки-но прибрану з лобу капітана, а на маківці мав його кашкет з порепаним козирком та червоною околичкою. Іншого разу це виглядало б кумедно, але зараз…
Нашорошеним поглядом Кременчук обережно обвів навколишній простір. Простір був затісним: капітан лежав на власному ліжку у власній каюті на борту інопланетного літального апарату із земною назвою „Софія”. Того самого апарату, до якого втрапив із так само власної дурості. Чи з божевілля власного?
І, зненацька водночас згадавши усе, Богдан застогнав і видихнув просто в смух-траву: