Капітан космічного плавання

— Стій! Стій, хлопче!.. Готуймо апарат до старту, готуймо. Зброї в нас, звісно, немає, але ми самі зброєю станемо, якщо вони Такаманохару не відпустять. Ой, станемо! Ми вже тут шурхоту наведемо. Ой, наведемо! Гадаю, стріляти чимось потужним вони всередині станції не наважаться.

Невідомо, чи справдилося б останнє зауваження капітана, якби… Якби „дракона”, на спині якого була принайтована „Софія”, раптом не трусонуло б щосили, наче дитячу іграшку, і екіпаж не відчув би, як їхній апарат розпочинає поволі зсуватись зі спадистої поверхні, явно намагаючись взагалі зверзтись долі. Капітан із Зоребором, не змовляючись, кинулись до пульту керування.

— Двигуни, двигуни врубаємо! — горлав Богдан, краєм ока спостерігаючи за тим, як незрозумілий струс розкидає в боки перетинчастокрилі апарати, спотворюючи їхні математично вивірені ряди, а похила стінка ангару розпочинає загрозливо випинатись досередини.

„Дракон”, в якому зникла наряджена казковою принцесою Сонька, встиг закрити пащу входу саме перед тим, як ота похила стінка зненацька вибухнула помаранчевими клуб‘ями вогню. Людей, що нажахано розбігалися вусебіч, якась несамовита сила здійняла в повітря та й кинула назустріч цьому вогниську разом з повітрям, що, заревівши, ринуло в чорний отвір, виниклий з іншого боку полум‘я. З боку потойбіччя відкритого космосу. Потужний рев збожеволілої атмосфери, що відразу перетворювалася на сніговий буревій, тваринне репетування людей, рип та скрегіт „драконів”, яких безладно кидало по усій залі, оскаженіла лайка Кременчука, все це зливалось в якусь пекельну какофонію, що ось-ось мала вибухнути оглушливим диявольським реготом.

І вона вибухнула.

Крізь вихори полум‘я та уламки обшивки орбітальної станції з безжиттєвої чорноти відкритого космосу в помаранчевий простір критого астропорту вдарився стовп знайомого блакитного світла. Цей стовп закрутився вже не вихором, а могутнім смерчем вогню, в якому миттєво обвуглились до кістяків корпуси декількох „драконів”. Ще з десяток апаратів кинуло в боки, а диск „Софії” встав маже на ребро, рвучи якісь сув‘язі та стрімко падаючи долі.

В останню мить Норильцєв встиг таки увімкнути двигуни, а Кременчук — вкрутити корабель просто в величезну дірку, що утворилася в стінці ангару. Попереду нього розгублено розпластав свої перетинчасті крила „дракон”, в нутрощах якого знаходилась викрадена Сонька. Кликати її Богдан не став. Бо позаду „Софії” у простір встигло вгвинтитися ще п‘яток „драконів”, а попереду, трохи збоку від апарату клятого Ваги Шасі…

— Ах ви, сявки смердючі! — злісно вигукнув Богдан, кидаючи „Софію” вліво від чорного трикутника, передня грань якого вже бубнявіла синизною нового пострілу.

Світловий стовп вгатив трохи осторонь їхньої невеличкої ескадрильї і в черговий раз оплавив тороїдальну поверхню орбітальної станції. Але те, що об‘єктом раптової атаки була зовсім не вона, для Богдана стало зрозумілим вже за мить, коли трикутник, зробивши карколомний маневр, кинувся навперейми дископодібному апарату землян.

Хто знає, чим би цей маневр скінчився, як би на заваді йому не стала ота п‘ятірка „драконів”, що врятувалась з палаючої станції слідом за „Софією”. Складалось враження, що, вставши до бою, барони захищали свою Комуну, але Богдан розумів, що це не так. Бо, ковзнувши по широкій дузі, „дракон” Ваги Шасі чимдуж помчався від місця бою, що розпочинався, до поверхні близької планети, намагаючись сховатися в помаранчевому серпанку її атмосфери. Барони прикривали його відхід. Але ж такою ситуацією не міг не скористатись і Кременчук, кинувшись під цим прикриттям за викрадачем досвідченого матроса з числа членів його екіпажу. Товариша його викрадачем.

Ось цей злодій зненацька огризнувся чергою червонястих куль. Кременчук встиг закласти правий віраж і… І ледь не втрапив під біло-блакитний промінь. Добре, що той був пущений з дальньої дистанції й лише трохи труснув „Софію”, наповнюючи, втім, людські тіла неприємним електричним поколюванням.

„Дракон” Шасі намагався пірнути за обрій, але Богдан з Норильцєвим не давали йому зробити цього, тримаючись позаду та кидаючи власний апарат з боку в бік, намагаючись вийти з-під прямого обстрілу. Як спереду, так і ззаду.

Внизу ж розстилалася безкрая помаранчева тундра, вкрита незліченними червонястими озерцями, біля яких деінде можна було розрізнити стада кошлатих тварин, схожих на горбатих земних мамонтів. Тварини розгублено здіймали хоботи, почувши виск зоряних рушіїв, що працювали на межі своїх параметрів, а потім нестямними очима проводжали червоного дракона, сріблясту таріль та чорний трикутник, які одне за одним краяли собою мідне небо Арканара.

На обрії зростав якийсь гірський хребет, повз якого свинцево линула широка ріка, що своїми звивинами чимось нагадувала русло Дніпра в околицях Гременця. Але придивлятись до цього краєвиду було ніколи, бо хребет збільшувався, збільшувався і ставало зрозумілим, що це — величне штучне утворення, все вкрите світло-брунатним довгим мохом. Своїми обрисами це утворення щось до болю нагадувало Кременчуку. І лише коли „дракон”, отримавши таки по крилах блакитним променем, якого встигла уникнути „Софія”, розпочав валитися просто на плаский дах споруди, Богдан зрозумів, що йому нагадували оті обриси: вид Чоломаю з вишини пташиного польоту.

Але розмірковувати над цим знову не вистачало часу. Бо „дракон”, виваливши величезну діромаху в даху будови, зник у ній. Сама ж діромаха миттєво розпочала затягуватися брунатним мохом. З боку тьмяного ранкового сонця стрімко наближався чорний трикутник.