Капітан космічного плавання

— А чого „мов”? — знизала плечима Сонька на відповідне зауваження Богдана. — Система явно виглядає нежилою.

— Ага, нежилою, — передражнив дівчину Кременчук. — Ось як харкне це нежиле одоробло десятком трикутників, то ми самі враз нежилими станемо.

— Жилими, нежилими, — скривився собі й Норильцєв. На його довгому волоссі грали помаранчеві відлиски від величезного опуклого простору, що випинався у напівсвіту за темним тором. — Чого його гадати? Стукайте і вам відчинять.

— Угу, угу, — враз засовався й Нкса, — обов‘язково відчинять.

— Тобі, дитино, вже раз відчинили, — строго глянув Богдан на піррянина. — Так відчинили, що від дверей і досі, мабуть, гуля на лобі стирчить. Розбалакались… А як оце і є кубло отих чорних трикутників? Адже ми вже тривалий час біля планети цієї вештаємось, а погоничів наших немає чогось. А й дійсно, чого це їм зайві порухи робити, якщо ми самі в пащу до них ліземо?

— Капітане, мені здається, що ти, одного разу обпікшись, розпочинаєш дмухати й на воду, — не відводячи погляду від екранів, кинула Такаманохара й раптом напружено випросталась. Наче шилом її штрикнули.

На опуклому боці тороїду станції заблимали якісь вогники, а потім в ньому, просто навпроти „Софії” виникла темна цятка.

— А ну, збільшення додай! — різко мовив Богдан, нахиляючись до плаского зображення на екрані.

Опукла поверхня короткими пульсаціями розпочала перетворюватись на спадисту металеву стіну, вкриту застарілими виразками та патьоками. Вогники сконцентрувались навколо цятки і стало зрозумілим, що це — великий портал входу до споруди. Портал був відчиненим. А з його низу висувалась величезна, розміром із пару футбольних полів, площина. Причальна палуба, чи що?

— Здається, нас запрошують в гості, — кахикнувши, висловив Норильцєв загальну думку.

Кременчук швидким поглядом окинув свій екіпаж. А, може, й дійсно… Того… На контакт таки піти. Скільки ж можна космосом вештатись? Гаразд він — чоловік вільний, холостий. А он Соньці треба якось життя влаштовувати. Норильцєву — до інституту поступати. Нксі… Ну, з Нксою складніше. Але за нього він теж відповідає. Бо вони всі ще діти, а він…

З іншого боку — чорний трикутник з командою своєю пришелепуватою. Яка їх усіх без перемовин усіляких знищити намагається. Тобто, якби це вони були, якби щось таке хотіли, то давно б зі станції цієї… Виходить, що не їхня це база. А чия?

— Слухай-но, Зореборе, — повернувся Кременчук до хлопця, — а не пам‘ятаєш, в якій фантастиці подібна споруда описується?

Той здивовано зиркнув на нього.

— Ви що, дійсно вважаєте…

— Річ не в тому, що я вважаю, а в тому, що відбувається. Згадай: спочатку — Пірр, потім — Сорора. Є в цьому якась система. Якщо в божевіллі взагалі система може бути.

— Та яке таке божевілля? Яка така система? — захвилювався Зоребор. — Ми ж не в бібліотеці, біля книжок фантастичних, а в космосі заблукали.

— А, може, космос і є така собі величезна бібліотека? — загадково вставила Такаманохара.

Тепер вже Богдан повернувся до неї і внутрішньо здригнувся, наштрикнувшись на холодний та уважний погляд дівчини. І раптом зрозумів, що певною мірою хоча б один член екіпажу зовсім не боїться його. Просто вивчає його один член екіпажу. Ретельно й чомусь трохи недовірливо.

— Гм, — кахикнув Кременчук, не відводячи погляду від фіолетових очей Такаманохари: наче в зиркавки з нею грався, — гм, — повторив, — і давно це ти в нас у бібліотекарки записалася?

— А відразу ж опісля того, як ти апарат „Софією” назвав, — не знітилося дівчисько.

Норильцєв видав якийсь звук, схожий на здавлений регіт. Богдан кинув на нього вбивчий погляд і усілякі звуки на борту припинились. „Погано, — подумав капітан, — якщо підлеглі розпочинають вивчати командира, то це є початок кінця його кар‘єри”.

— Ну, чого стоїш! — визвірився Кременчук на Зоребора. Нкса схарапуджено сховався в хлопця за спиною. — Давай-но спостерігай за верхніми ілюмінаторами. Нкса — за екраном. Сонька — за кермо і потроху наближайся до цього порталу бісового. А я буду загальне керівництво здійснювати.

Зображення тору орбітальної станції на круглому екрані пульту здригнулося, гойднулося, і розпочало повільно зростати. За ним помаранчево випинався огром нової планети, повільно стікаючи в червонястий серпанок краю атмосфери. Богдан зловив себе на тому, що із внутрішнім тремом вдивляється в мерехтливі вогники причального майдану. Що ж, тремтіти було з чого. Адже, якщо Пірр та Сорора зустріли землян повністю здичавілим життям певного земного типу, то тут… І коли пожолоблена якимись патьоками летюча металева поверхня застила собою майже увесь обрій, Кременчук раптом сам відчув себе дикуном, який завмер біля урочистих східців, що вели до величезного закинутого храму величних і незрозумілих у своїй величі богів. Втім, ані самих богів, ані їхніх жерців, навколо не спостерігалось.

Такаманохара підвисила „Софію” просто по центру величезної пласкої палуби, не насмілюючи поки що скерувати апарат до чорноти відчиненого порталу. А потім запитально подивилась на капітана. Той перехопив її погляд і трохи набурмосився, а потім швидким поглядом ковзнув по усіх секторах ілюмінаторів. Ніякого життя на них не спостерігалося. Ані інопланетних господарів життя не спостерігалося, ані чорнотрикутного, ані кимсь нафантазованого, ані…