Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Перед нею був Великий Янус, що відкриває кожний новий день і замикає на замок старий. У розсіяному світлі, яке випромінював камінь, Віщунка виразно побачила обличчя старця, глибоко посаджені очі, які зберігають таємниці століть, пергаментні щоки й щільно стиснуті губи.
— Навіщо прийшла? — у запитанні не пролунало цікавості.
Обличчя старця залишалося безпристрасним, ніби він давно вже знав відповіді на всі питання.
— О, мудрий Великий Янусе! — вигукнула Віщунка, улесливо стелячись перед ним на камені. — Весь Всесвіт говорить про твою могутність…
Янус жестом зупинив потік лестощів і почав повільно віддалятися від відьми. Віщунка зрозуміла, що тільки-но вона втратить увагу Могутнього, цієї ж миті всі її плани зруйнуються. Він зовсім не з’явиться іншого разу. Вона метушливо дістала з ридикюля вуглинку й квапливо промовила:
— Я принесла чарівну вуглинку, щоб ти написав нею долю однієї дівчини.
— Я не пишу доль простих смертних. Для цього є судениці, які прядуть нитки їхніх доль, — монотонно промовив Янус.
У цей час астероїд розвернувся, і Відьма побачила, що перед нею не старець, а юнак з прекрасним обличчям, сповненим високого чуття, і променистим поглядом, повним сподівань і надій. Чаклунка мимоволі здригнулася. Вона знала, що Януса називали дволиким, але зміна була занадто разючою.
— О, це не проста смертна, — єлейним голоском проспівала Віщунка. — Колись це дівчисько втрутилося у чарівний світ чаклунів і фей. Їй відомо, що наш світ існує. Хіба можна дозволити людині знати про це?
— А чому б і ні? У цьому немає біди. Люди, які знають про наш світ, або мовчать, або їх вважають диваками, — пустотливо посміхнувся юнак.
— О Могутній! Повір, не все так просто. Вона вже накоїла лиха. Це вона зруйнувала скарбницю гномів. Не можна залишати її непокараною. Справедливість має… — пишномовно почала чаклунка, але затялася.
На неї не мигаючи дивилися очі старого. Погляд пронизував наскрізь, і відьма зрозуміла, що від Могутнього нічого не приховаєш.
— Скарбницю вона зруйнувала не зі своєї волі та не без твоєї допомоги.
Янус зробив невловимий рух рукою, і шматочок вугілля, підкоряючись невідомій силі, опинився в його пальцях. Дволикий Янус поклав його на розкриту долоню, і раптом замість вуглинки на руці чарівника виникло видіння пречудової золотоволосої дівчини.
— Яка вона гарна!.. — захоплено видихнув Янус-юнак.
— … Але вона тендітна й тлінна, — безпристрасно завершив Янус-старець. — Як тільки вуглинка спишеться, вона відречеться від земного життя й втратить свою душу. Ти за цим прийшла? — звернувся він до Віщунки.
— Навіщо заперечувати? Адже тобі, о Великий Янусе, дане істинне знання, — раболіпно закивала та, потупивши очі, ховаючи жадібний вогник, що спалахнув у них.
— Часом знання вбиває надію. Навіщо прагнути до мети, якщо усе заздалегідь вирішено? — задумливо промовив Янус.
Видіння зникло. На його долоні знову лежав непоказний шматочок чорного вугілля.
— Коли один втрачає надію, інший знаходить її, — лукаво посміхнулася стара, думаючи про свої марнославні плани.
— Ти занадто рано святкуєш перемогу. Я дам цій дівчині шанс пошити тебе в дурні, — пустотливо посміхнувся Янус-юнак. — Якщо вона пройде зоряною дорогою й подолає всі випробування й спокуси, то повернеться на Землю на Каравелі Блакитної Мрії.
— А якщо не зуміє? — захриплим від хвилювання голосом пробелькотіла Віщунка.
— Тоді я накреслю лінію її долі, — безпристрасно вимовив літописець і жестом показав, що бесіду закінчено.
Розділ 8
Надхмарний замок
Єдиноріг ніс Злату іскристим райдужним мостом. Розчинена у лазуровому серпанку Земля залишилася позаду. Зверху крізь сито хмар просівалися сонячні промені. Торжество світла було величним і чарівним. Златі захотілося перетворитися на золоту піщинку й плисти легко й бездумно в теплому сонячному промені.
Дівчині видалося, що колись щось подібне вже ставалося з нею. Вона здійняла руки, як крила, до нього, але, на жаль, в’язка темна туга огортала її, не відпускаючи в політ. Ледь спалахнувши, захоплення розчинилося в сутінках суму. Похнюпившись, вершниця продовжувала шлях, чужа на святі світла й тепла. Непокірні сльози важкими краплями покотилися по її щоках, і крихітні веселки заграли на густих віях.