Українське письменство

Спогади М. Козоріса великою мірою з’ясовують і ту перерву, що наступила в творчості письменника: позви та апеляції не давали часу для інших літературних жанрів. Щоденна робота закидала його дрібними клопотами. Принаймні, в Делятині справив він на М. Козоріса враження «людини, що після університетських студій одірвалася від культурного життя, пірнула цілком у гущу професійних обов’язків провінціяльного адвоката, спрямувала на цю обмежену царину всю свою енергію і ввесь свій здоровий селянський розум». Але, безперечно, такий був Черемшина тільки на око. Не приглушеними, не зношеними до останніх літ доніс він свої літературні інтереси, свою «любов до всього, що гарне» в природі і мистецтві. Можна думати, що в адвокатській канцелярії йому набігла не одна тема, не один сюжетний рисунок викреслився в його уяві, та так і залишився там, не занесений свого часу на папір. Принаймні, пізніші його новели мають вигляд посталих із судової хроніки — «Парубоцька справа», «За мачуху молоденьку», «На Купала на Івана», «Коляда», «Верховина» та почасти і «Писанки». Та й сам М. Козоріс не відкидав, що, заважаючи писати, не даючи пресвітлої годинки, адвокатська канцелярія прислужилася письменникові глибоким знанням селянина «з усіма його клопотами, потребами, надіями», бо день у день «десятки їх дожидали його на сходах канцелярії, суду, стояли з непокритими головами біля його стола, мов у церкві біля престолу, з глибини волохатих грудей витрясали перед ним усі свої скарги, клопоти і таємниці». Отже, роки адвокатської практики у Делятині були роками нехай і ненавмисного, не скерованого певними мистецькими завданнями, визбирування матеріалів. Щоденні турботи забивали, проте, активний інтерес до письменницької праці, і тільки пізніше (з 1.Х.1912), осівши в Снятині, зрозумівши до глибини свій адвокатський фах, заживши власним домом, починав Черемшина знов віддавати свої дозвілля літературній праці.