Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Це почуття відриву тим гостріше, що Іванчика віддають до школи самого, що брат Сюта (Василь) і сестра Єлена зостаються при твердій мужицькій долі і на той час, як Іванчик «буде у хаті книжку читати і блавучити», Сюта у драній одежині, руб на рубі, має по-давньому гній вивозити, а сестра Єлена «маржину на слоті пасти».
Присінки декласації селянського сина змальовані справді майстерно, надто перші кроки в чужому оточенні, його сирітство в міських мурах, куди його «доля пальчиком кличе». Майбутні учителі, попи, злісні не вміють говорити як слід по-польськи, викликають посмішки своїм селянським убранням, мають вислухати погордливі розмови товаришів про те, що мусять одягти міську одежу або вертати додому гній возити. А рідня і село далеко. «Оттак як би буря зірвалася з рясного саду, відчімхала молоденьку галузочку у ярі та й у млаку межи лази загнала». У Петрика із «Карбів» враження, ніби у нього на місці того відриву від середовища, від соціального його пня — «велика кервава рана лишилася: переділювала одно життя і одно тіло на дві нерівні часті. Намагався той біль переболіти, тоту рану загоїти. Гнувся додолу, як лоза од вітру, а очима крадьки папоротиного цвіту шукав. Болю не передолів, рани не загоїв».
Нарешті перші труднощі подолано. Петрик із «Карбів», Іванчик із «Диму» наздогнав товаришів у науці; його уважають за найкращого учня в класі, він обвик у місті. Але, вертаючись на село, йому боляче відчувати ту перегороду, що виростає між ним і товариством. Під час ферій (канікулярних перерв) він походжає серед хлопців, як стрижений урльопник (жовнір на відпустці), дівчата соромляться і підсміюються з ніяковості, а баба хвалить унука і тим тільки ускладнює його становище. Вона сердиться і покрикує на дівчат: «Ніби він на вас дивиться, ніби ви протів него?! Ще таку приведе біленьку паню, що будете єї в руку цулувати». Петрикова освіта щораз глибшою розколиною проходить між ним і селом. До нього інакше ставляться, як до тих «хлопів», — і в душі юнака залишаються свої карби. От один із епізодів, занотованих в оповіданні:
«По слотливім тижні баба веріткою накривалася і з внуком у ліс гриби збирати вибиралася.
Бродили травами обоє по коліна зарошені. Глипали через окіп у камеру і бачили гриби, як густу росаду. Переступили і збирали.
Надійшов злісний. Розкричавсь на бабу, відобрав кошіль і вхопив за верітку. Баба спирала і відпрошувалася як дитина.
Злісний трутив її так, що вона упала. Петрикові лють бесіду відобрала, стояв як свічка. Злісний глянув на нього і кидаючи кошіль та й верітку, усміхнувся: «Встидзь сє пан зе старов хлопков гжиби збіраць, пан гімназияста!»
Пекучий біль від таких сцен залишається в Петриковій душі болючими виразками і вони вже «не загояться, не заростуть панським салом».
Ці тонкі признання Черемшини прегарно знайомлять нас з настроями тієї виділеної селом інтеліґенції, що, перейшовши школу, знову верталася на село лікарями, адвокатами, організаторами кооперативних спілок, політичними провідниками. Ці настрої Черемшини, певне, характерні і для Стефаника, і Мартовича, та й багатьох інших їх однолітків та товаришів.
Досить типово для цієї групи людей минають і студентські роки письменника. Скінчивши Коломийську гімназію р. 1896-го, Семанюк-Черемшина, уже начитаний у краснім письменстві, зацікавлений народною творчістю і сам уже автор оповідання «Керманич» та драми «Несамовиті», збирається на медицину у Відень, але як медицина факультет дуже дорогий, а селянські сини вибираються до столиці з невеликими грішми, — то доводиться вибирати легший на витрати відділ — правничий, хоч до науки права жодної охоти не має. «Права учився я у Відні для хліба, а більше займався літературою», — розказує Черемшина у «Моїй автобіографії». До цього треба додати, що займався він не тільки літературою, але й громадською роботою. Черемшина пристає до товариства «Січ», борючись проти буршівського духу цієї славетної колись організації; нав’язує зносини з «Обществом студентов из России»; перечитує «Хіба ревуть воли…» Мирного та «Что делать?» Чернишевського, що немов обов’язковими з’являються для громадського виховання студента, і бере участь в улаштуванні мітинґу протесту проти прем’єр-міністра Казиміра Бадені в справі кривавих виборів 1897 року.