Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття
- Автор: Андрейчик Марко
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-465-4
- Переводчик: Ігор Андрущенко
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття». Краткое содержание книги:
У книжці «Інтелектуал як герой в українській прозі 90-х років XX ст.» розглянуто прозу провідних авторів того часу як захопливий наратив, наповнений колоритними персонажами. Д-р Марко Андрейчик зосереджується на ролі інтелектуала у створенні пострадянської української ідентичності, відстежує злети й падіння цих героїв у процесі їх намагання переінакшити творчу сферу.
«Вечірній мед» Костянтина Москальця і собі поділяє стурбованість колег, вісімдесятників, щодо української мови. Його герой, як і героїня Забужко, доходить думки, що навіть якби він написав ґеніальний роман, ніхто його не читатиме, бо пересічному українцеві він не потрібен[150]. Як Ґудзь, він ставиться до мови як до «мертвої» (мертва українська рідна мова) і чекає, доки впаде сніг, щоб той заніс бруд сьогодення і дозволив почати все спочатку. Його герой описує теперішнє як «жахливі, безглузді часи», в яких люди досі намагаються врятуватися від «тотального смуру й умертвлюючої депресії, якою сповнене наше колоніальне життя в імперії нечистого й злого бодуна, котрий, як і Ленін, вічно живий»[151]. Москалець використовує похмілля як метафору для опису наслідків колоніального існування впродовж усього твору; так само, як його герої не можуть протистояти алкоголю, хоча розуміють, що у майбутньому відчуватимуть його руйнівний вплив на своє здоров’я; Україна і далі потрапляє у пастки і ритуали, які не дають їй позбутися залишеного позаду, у минулому, гніту. Роман виливає затяжне відчуття розчарування, що приходить після втраченої можливості. Для Москальця ця можливість з’являється у часи здобуття української незалежності і швидко зникає в пострадянській Україні. У певному сенсі перша частина «Вечірнього меду» — «Зима у Львові», — передбачає це дедалі більше розчарування.
Дія «Зими у Львові» розвивається у Львові, місті в Західній Україні, що наприкінці 80-х і на початку 90-х років минулого століття було у центрі пориву України до незалежності. Окрім того, в ці роки Львів відігравав роль столиці української культури, реґулярно збираючи інтелектуалів з усіх куточків України на всілякі культурні заходи. Головний герой Москальця — це один із таких інтелектуалів, і його поступове розчарування Львовом ніби передбачає евентуальне зменшення впливу цього міста на пострадянську Україну і зменшення його внеску у пострадянську українську ідентичність. Будучи уродженцем північно-східної України, головний герой сприймає Львів як місто дивне з багатьох поглядів і сповнене химерних галицьких особливостей мови і манер, яким Москалець надає ваги, підкреслюючи їх. Увагу головного героя привертає львівська архітектура, привнесена специфічною мультикультурною історією Центральної Європи і надто не схожа на архітектуру більшості інших українських міст. Таким чином, Львів у романі Москальця наділяється певним відчуттям несхожості, але, як найбільше у світі україномовне місто, він приваблює українських інтелектуалів, які беруть участь у відродженні рідної культури — західноукраїнське місто покликане вести Україну геть від її відрубного радянського минулого і пов’язувати її з європейською ідентичністю. З розвитком роману, проте, Львів виявляється своєрідною пасткою. Його особливі прикмети з часом змальовано як дивні і як елементи, що радше заважають, аніж надихають. Комічна група інтелектуалів, яку виводить Москалець (Дем, Троцький, Господь Крішна) перетворюються на жалюгідних алкоголіків, які не можуть зібратися з енергією і відкинути алкогольні ритуали, які зруйнували їхнє існування. Вони — вигнанці, яким гріш ціна в очах суспільства. Їхні інтелектуальні пошуки, які свого часу надихали людей, нині не тільки іґноруються, але вважаються дивними і навіть небезпечними.
В одній із ключових сцен роману Дем зрештою погоджується говорити після тривалого, добровільного мовчання і одразу розповідає історію ще одного інтелектуала, представника львівської богеми — Міська, містика-лунатика Міська (який, як припускає дехто, є альтер еґо головного героя і наратора), людини, яка «читала і писала, писала і читала» цілими днями, замкнувшись на власному горищі. Він розмовляє кількома мовами і проводить весь свій час у самозаглибленні у них. Дем спробував переконати його відмовитися від цього заняття, боячись, що Місько збожеволіє:
150
Москалець К. Вечірній мед. — С. 57.
151
Москалець К. Вечірній мед. — С. 25.