Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
Мені видалося, що двоє моїх співрозмовників дещо збентежилися, зате третій відразу пожвавився. Він говорив стримано, а вимова свідчила про те, що я маю справу з освіченим джентльменом. Пихкаючи люлькою, він почав розповідати різні жахливі історії — про те, як один з Ексмурів повісив власного батька, а инший прив’язав свою дружину до підводи і так наказав проволокти її через усе село і бити при цьому батогами, а ще инший підпалив церкву, де було багато дітей, і так далі.
Деякі з його розповідей зовсім не придатні до друку, як наприклад історія про Червоних монахинь, або огидна історія про плямисту собаку, або історія про те, що трапилося у каменоломні. Та він спокійнісінько сидів, манірно попиваючи вино з високого келиха, і перелічував оці всі непоштиві й ганебні історії.
Я помітив, що огрядний чоловік навпроти мене, намагається делікатно зупинити Нашого співрозмовника, однак з поваги до нього, він так і не наважився цього зробити. Низенький священик, який сидів в иншому кінці стола, не виглядав збентеженим. Він зосереджено роздивлявся стіл і слухав розповіді старого джентльмена, а з його обличчя можна було зрозуміти, наскільки йому боляче слухати це.
— Здається, вам не надто подобається родовід Ексмурів, — звернувся я до оповідача.
Він уважно подивився на мене, манірно стиснувши губи, потім різко розбив свою люльку та келих об стіл, підвівся і випрямився в увесь зріст — досконалий джентльмен з запальною вдачею.
— Ці джентльмени можуть вам розповісти, — промовив він, — чи у мене є причини на те, аби захоплюватися родоводом Ексмурів. З давніх-давен прокляття Ерів нависає над цією околицею, і багато хто постраждав від цього. Ці панове знають, що немає нікого, хто постраждав би більше, аніж я.
Він роздушив каблуком осколок келиха, який упав на землю, і пішов геть. Через кілька хвилин він ніби розчинився у вечірніх сутінках, поміж стовбурами старезних яблунь.
— Надзвичайно дивний джентльмен, — звернувся я до своїх співрозмовників. — Ви часом не знаєте, що йому зробила родина Ексмурів? Хто він?
Огрядний чоловік у чорному одязі несамовито вирячився на мене, ніби бик, якого от-от мали забити. Мені навіть здалося, що він не зрозумів запитання. Та врешті промовив:
— Як? То ви не знаєте, хто це?
Я заперечливо похитав головою, і за столом знову запанувала тиша. Потім низький священик, все ще дивлячись у стіл, сказав:
— Це герцог Ексмур.
І перш ніж я встиг отямитися від почутого, він спокійнісінько додав:
— А це доктор Мал, бібліотекар герцога. Моє прізвище — Бравн.
— Але, — затинаючись, врешті вимовив я, — якщо він — герцог, то навіщо він так паплюжить своїх предків?
— Здається, він справді вірить, що вони прокляли його, — відповів отець Бравн. А потім дещо недоречно додав: — От тому він і носить перуку.
Минуло кілька секунд, перш ніж я зрозумів, що він хоче цим сказати.
— Ви натякаєте на ту легенду про химерне вухо? Я, звичайно ж, чув про неї, та це, поза сумнівом, лише забобони й вигадки, хоча вони могли виникнути на основі якоїсь реальної події. Якось я подумав, що це могло бути своєрідним поясненням каліцтва. У шістнадцятому столітті так карали злочинців — їм відрізали вуха.
— Не думаю, що йдеться про це, — задумливо відповів низенький священик. — Ми всі знаємо, що ані наука, ані закони природи не заперечують того, що у родинні може траплятися спадкове каліцтво. Наприклад, коли одне вухо набагато більше, аніж другого.
Бібліотекар міцно стиснув велику і лису голову великими червоними руками, він сидів у позі людини, котра обдумує власні обов’язки.
— Ні, — врешті простогнав він, — все-таки ви несправедливі до цього чоловіка. Ви зрозумійте, у мене немає причин, щоб захищати його, або хоча б зберігати йому вірність. Він поводився зі мною, як тиран, зрештою, так само, як з иншими. Не думайте, що якщо він посидів отут з нами, то відразу перестав бути лордом у найгіршому сенсі цього слова. Він покличе слугу, який знаходиться за милю від нього, і накаже йому задзеленчати дзвоником, що стоїть біля нього, лише для того, щоб инший слуга, який знаходиться за три милі, приніс йому сірники, до яких потрібно зробити лише три кроки. Йому потрібен лакей, щоб ніс його ціпок, і ще один, щоб подавати йому в театрі бінокль, і ще…