Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
— Пробач, я не зрозумів однієї деталі! Як саме ти створила ту кулю?
— … — пояснення ельфійки, на жаль, неможливо висловити жодною з мов, які практикуються у нас на Землі. Як неможливо рибі, що живе у глибинах світового океану, уявити собі барви сонячного сходу чи заходу, пахощі осіннього лісу чи візерунок білої сніжинки.
— Ну, ти даєш! Вигадала принципово нове бойове закляття! Ти хоч сама це розумієш? Якщо я прямо зараз подам доповідь до Конклаву, ти вже завтра будеш Вчителем. Якщо, звісно, не відмовишся!
— Що ж тут принципово нового? Теж мені, геніальне відкриття!
— … — ґрунтовне пояснення Вчителя, як і в попередніх подібних випадках, наводити не будемо. Що зробиш, коли мова магії справді не для людей!
— Ну, добре! Хай це і справді буде щось нове. Але я дуже прошу — не говори зі мною як з маленькою. Чого доброго справді повірю, що я персонаж зі старовинних героїчних пісень. Був би на моєму місці хтось інший…
— Був би на твоєму місці хтось інший, була б зараз на нашому цвинтарі свіжа могила, прикрашена польовими квіточками! Або ще гірше — не було б і могили!
Пройшло десять днів і кандидатура Маарісаа на Посвячення була затверджена Конклавом. На прохання самого кандидата, виповнення належних формальностей було відкладено на невизначений термін. Тим більше, що її чоловік — Ламеніль, як автор самостійного проекту, поки що займався дослідженнями, від яких чекали дуже багато. До успішного завершення його роботи було вже зовсім недалеко. Коротше кажучи, члени Конклаву подумали-подумали і вирішили, що з посвятою і справді можна трохи зачекати. Зате у Школі відбудеться неординарна подія. Чоловік і дружина отримають Посвячення одночасно. А крім того, ходили цікаві чутки і щодо їхнього друга — Равеша.
Розділ четвертий
Маарі та Лам бродили берегом Дайли, неподалік від станції спостереження. Стояв теплий, сонячний день. Ельф майже рік працював у лабораторіях технологічної зони. Є що розповісти, адже Маарі там ще не бувала.
— Ти знаєш, Ма! Я, навіть, у космос літав. Ми працювали над калібруванням наших датчиків, і потрібна була велика відстань. З орбіти суміщали датчики з оптикою. Навіть кілька разів засікали польоти чорних, до появи видимого зображення!
— То що ж тепер? Причепив на себе твій датчик і ходи спокійно? Вчасне попередження про появу чорних гарантоване?
— Ну, не зовсім так! Адже нечисть має надто багато втілень!
— Слухай! Але, якщо вони спрацьовували з відстані у скількись там сот кілометрів, то тут вони гудітимуть безперестанку?
— Ні! Там ця штука була розмірами з велику шафу і енергії брала, як бойовий лазер! А зараз на основі цієї конструкції технічні майстерні розробляють міні-прилади, не більші за гудзик.
Скоро обом набридла розмова про справи. Якийсь час вони брели мовчки, взявшись за руки. На хвилях річки танцювали сонячні зайчики. Шепотіло про щось листя дерев. Маарі у роздумі зірвала квітку, розім'яла її пелюстки у своїх пальцях, дивлячись на ріку. Тоді почала читати якогось тоскного вірша.
Лам довго слухав її, потім озвався:
— Чого ти, Ма?
— Вибач, щось наче на серце тисне. Якісь неприємності будуть, чи що?
— Ти щось відчуваєш? Може, попередити чергового?
— Ні, не варто! Це, навіть, не екстрасенсорика, щось дуже глибинне.
Вони пішли далі і тиша супроводжувала їх, огортаючи спокоєм мирного краєвиду… Тільки іноді маленькі пташки з неголосним щебетом випурхували з-під ніг. Лам, бажаючи розвіяти сум дружини, спробував жартувати. То плюсне водою, то трісне гілкою дерева. Маарі засміялась і вони побігли одне за одним, граючись мов діти.
Скоро перед ними відкрилася велика галявина. З-під розлогих дерев, що стояли по той бік, схилившись під вагою стиглих горіхів, на освітлений сонцем простір з’явилися Кизаль та Равеш. Обоє з повними жменями смачних лісових плодів у твердій шкаралупі.
— А що то за кульки котяться? — сміється Лам. — Дивись, Маарі, вони, наче двійнята!
— Як тобі не соромно?! — смикає за руку чоловіка Маарі.
— Та я хіба сміюся? — захищається він. — Я ж жартую! Рав і Киз — справді хороша пара!
Гноми підійшли до них, трохи знітившись. Та Маарі їх швидко розворушила, то вщипнувши Кіз, то смикнувши Рава за бороду. Нагадала їм, що погода гарна, а скоро ще буде й обід, і стриманість гномів як вітром знесло.
Увечері Ріонтей прочитав офіційний лист зі Школи, у якому Маарісаа та Ламеніль запрошувались на продовження навчання до Школи і офіційно визнавалися кандидатами на звання Вчителів. Залунали схвальні вигуки і всілякі добрі побажання. На пульті зв’язку жваво замиготіли сигнали телепатичних повідомлень. То друзі з різних кінців світу поспішали привітати «майбутні надії конклаву».