Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
— … — Відповіді Рава не несли інформації а скоріше складалися з якогось мукання та невиразних жестів.
— Так-так! Звісно! Ми ж ні… Ми бажали… Ми думали… Я розумію!
— Тільки не перебільшуй! Ви геть нічого не думали!
— …
— І не перебивай мене! Ти що, забув усе, що вчив по теорії часу у Школі?! Звісно, що троє таких могутніх магів, як ви, можуть зробити прорив у континуумі. Та хіба ви не знали, що кожен випадок проникнення у час змінює його? І те, що ви змогли побачити тепер вже напевне не відбудеться! Бач! Надумали: зараз ми про все довідаємось!
— …
— Не мукай! Ти мені нагадуєш студента, що прийшов складати іспит з предмету, якого ніколи не вчив! А чого тебе понесло до Воріт Пекла? Ти думав, пізнаєш щось справді важливе? Тоді ти, вибач, просто дурень! А зараз чорні можуть сприйняти твій вчинок як ескалацію ворожих дій! Що далі?
— …
— Не перебивай, я тобі кажу! І не роби мені тут невинний вигляд! А чого ти досяг? Адже справжні таємниці ти ні за що не побачиш! Це ж магія, телепню!
— ….
— Не треба! Добрими намірами вислано дорогу до пекла! Чув таке?
— …
— Ще одне слово, і я відшмагаю тебе, як хлопчиська! Ще невідомо, як до цього поставиться Конклав! За такі речі позбавляли пам’яті та відсилали на Лон!
Від збудження срібна луска Ревліса налилася пурпуром. Завушні антени екстрасенсорики вібрували від роздратування. Навіть задня пара рогів, у яких розташовано квантові генератори, й та вібрувала.
— А гірше за все те, що твоєму другові зараз погано! Маарі робить, що може, але шок занадто сильний. Зараз я віднесу його до Школи, хай ним займуться фахівці. Негайно іди збирайся, а я розберуся з ельфами. Розмову продовжимо потім!
Ревліс прийняв подобу старезного ельфа з китичками сивого волосся на вухах. Причому вуха були значно довшими, ніж буває у справжніх ельфів. Мить подумавши, він доповнив власний портрет кирпатим носом гнома та сперся на паличку. Підійшовши до будиночка-квітки, він паличкою постукав по камінчику, що лежав перед входом.
— Чи не дозволять старенькому ельфу спочити на порозі цього будинку і чи не піднесуть йому кухлик молочка, поки страдник не впав від утоми та голоду?
З хатки одразу пролунав голос Маарі:
— Ой, Ревлісе! Заходь швидше! Тут Ламу погано, а я не знаю, чим зарадити!
— Та якось таки зайду! — важким, як у гнома, старечим кроком, Вчитель переступив поріг. Побачивши його вигляд, Маарі мимоволі розсміялася крізь сльози.
— Добре вже, дітки! Дідусь сам про себе подбав. Та за одно вже й про вас! Хоча, скажу щиро, ви того не варті!
Зробивши пас руками, він занурив Лама у глибокий сон.
— Зараз відвезу вас додому, до Школи. Збирайся, Маарі! Ревліс взяв сплячого ельфа на руки й виніс на галявину перед домом. Рав уже чекав там.
— Що з ним, Ревлісе? — кинувся він до Вчителя.
— Ваші іграшки з часом! Він побачив один з варіантів своєї смерті. Тепер, правда, цього варіанту вже не існує, але все ж таки це не дуже приємно, як ти гадаєш?
— Свою смерть? Оце так! — гном почухав за вухом. — Ніколи не подумав би, що таке можливо!
— Про що я й кажу! Не думаєте!
Вийшла Маарі з маленьким згорточком у руках.
— То що, поїхали? — спитав Ревліс.
Вона кивнула. Мовчки й прикусивши губу, аби знов не заплакати над чоловіком.
— Нічого! Все буде гаразд! Відремонтуємо твого милого! А зараз сідайте до мене на спину. Прокатаю на прощання. Хто знає, коли ще доведеться побачити цю красу! Робота у нас не легка, самі знаєте! Часу вічно не вистачає!
Плавно пропливав дракон над білими скелями Оранбу Внизу, як і завжди, дзвеніли ручаї та водоспади, блищали озера, вабили своїми яскравими кольорами велетенські квіти. Тільки краса тутешньої природи не додавала нашим друзям радощів. Один з них лежав, скутий магічним сном, а інші двоє картали себе за власну нерозсудливість, через яку товариш потрапив у таку біду.
У Школі Ламом зайнявся один з найкращих психотерапевтів планети. «Чищення мозку» тривало всього лишень півгодини. Потім ельф спав. Спав довго — цілу добу. Встав, побродив Школою, поїв і знову ліг. Тепер його сон був коротшим і вранці Лам прокинувся веселим та життєрадісним, як завжди.
Тепер трійця могла постати перед Конклавом. Звісно, не перед всім, а тільки перед призначеною комісією. І отримати, як обіцяв Ревліс, все, що їм належало.
Атмосфера у залі була сухою, академічною. Уздовж стін розсілися шестеро Вчителів, серед них — Ревліс. Наші друзі стояли посеред, залу, винувато поопускавши голови. В приміщенні не прозвучало жодного звуку. Вся розмова протікала на рівні телепатії. Заключне слово одного з членів Конклаву словами можна було б передати приблизно так: