Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
Найбільшу радість принесло спілкування з Ревлісом. Між іншим, він сказав «по секрету», що виклик на Равеша теж затверджено і Конклав тільки очікує сприятливої нагоди, щоб його надіслати.
— Ну чого ти тягнеш? — підсміювався Вчитель. — Утни там швиденько якийсь подвиг! Хоч якого дракона чорного спіймай чи що, та й їдьте сюди усі втрьох! Тільки й діла!
Так, після веселого вечора, всі на заставі пішли спочивати, залишивши на чергуванні оператора захисних систем Нірвандела та бакалавра Кізаль. Ця ніч, що стала поворотною у війні — яка досі, на протязі кількох тисячоліть, велася аж надто мляво — почалася напрочуд спокійно.
Перед світанком сигнал тривоги підняв увесь колектив застави. Загальна тривога — випадок рідкісний, тож усі мчали, наввипередки. У приміщенні операторської був один Нір. Трохи збиваючись, він розповідав Ріонтею про те, що сталося.
— П’ятнадцять хвилин тому почалося щось дивне. Датчики почали виходити з ладу один за одним. Причому сигналу тривоги не подавали. Відеокамери транслюють звичну картину. Зовсім нічого. Тільки туман іде від річки. То й не дивно — вночі ж похолодало. Отже — камери працюють, а біосенсори у зоні туману виходять з ладу. Кіз пішла перевірити, що до чого. Зв’язок тримали до останньої секунди. Вона підтвердила, що нічого й нікого немає. Тоді каже: «Підходить туман, я зараз стоятиму біля датчика і подивлюся…» Й на цьому усе! І датчик відключився, і вона мовчить!
— Скільки часу минуло? — кинув Ріонтей.
— Тривогу я оголосив через п’ять секунд, як обірвався зв’язок. Зараз минуло вже три хвилини.
— Рав, Аларі, Гемер, — за мною! Всі інші — за розкладом на пости! Зв’язок не відключати. Нір! Підключи до зв’язку сусідні застави. Хай їхні оператори чують наші розмови.
Хвиля телепортації миттєво перенесла викликаних бійців та їх командира у потрібну точку. З великого пагорба, вони бачили навкруги лише густий туман. Його хвилі тяжко перекочувались поміж деревами, поширюючись усе далі й далі — від ріки у глиб лісу. Равеш, одразу зорієнтувався і рвонув до того місця, звідки йшла остання передача Кізаль. Ріонтей перехопив його передньою лапою, яку йому довелося для цього різко видовжити.
— Тихше! Чи ти хочеш, щоб нас одразу поменшало?
— Але вона десь там!
— Я знаю! І зараз піду туди сам. А вам усім наказ: стояти тут та уважно за всім стежити.
Обережною ходою спритної кішки дракон подався до низини, залитої особливо густим туманом. Ось перед ним перші кущі, на яких розвішано лахміття живої сірої павутини. Ріонтей зупиняється. Ніхто не порушує тишу. Всі розуміють, що зараз всі доступні Вчителю три десятки почуттів задіяно на повну силу. Тяжко йдуть хвилини. Та ось усі, хто чекає біля пультів зв’язку і поруч, на пагорбі, чують його слова:
— Структура туману не піддається аналізу. Він вочевидь штучного походження. Справа чорних. Навіть відчуваю присмак їхньої магії. Але не знаю жодного аналогу. Прямий контакт з туманом забороняю за жодних обставин. Це стосується всіх. Равеш! Тебе — першого! Тепер увага! Починаю атаку за стандартною процедурою зустрічі з невідомим витвором чорної магії, з поправкою на максимальну небезпеку!
Те, що почалося в наступну мить, тяжко навіть пояснити. Це було схоже на бурю, з вогню та блискавок, димом та кіптяви. Розряди лазерних гармат проривали нескінченні, як здавалося, тунелі у хмарах туману. Услід за закляттями лунали страшні вибухи. Магічні поля, що створював Ріонтей, стикаючись з туманом, викликали страхітливі вихори, що прорізувались спалахами блискавок.
За якийсь час срібний дракон почав стомлюватись від затрат енергії. Він ступив крок назад, створюючи запас простору між собою та хвилями туману, що кидались на нього одна за одною, а тоді різко викинув уперед правицю і звів її вгору.
Здалося, що туман відчув смертельну загрозу у цьому жесті. Його стіна сахнулась. Сторожі зрозуміли намір свого командира і відвернулися, затуливши очі. Він вирішив застосувати «закляття зоряного вибуху», що було одне з найсильніших, але відбирало занадто багато сил.
З пальців Ріонтея полилися струмені світла, збираючись у сліпучо-яскраву цятку над його головою. Цятка розгоралася, її світло переходило до невидимих ультрафіолетових та інфрачервоних частин спектру. Найближчі кущі та дерева запалали від страшної температури.