Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
Туман, розірвавшись на окремі шматки, розсіювався, відкриваючи довколишній ландшафт. Вже щезли найостанніші його рештки, що ховалися між великого каміння та серед болотяного моху.
Ріонтей опустив лапу, загасивши створене ним штучне сонце. І одразу стало видно, що ранок вже давно настав, а східна частина неба палає золотавою зеленню нового дня. Всі стояли приголомшені та принишклі.
Равеш першим прийшов до тями й кинувся повз Ріонтея в улоговину біля підніжжя пагорба. Довго шукати йому не довелося. Поряд з каменем, у якому було вмонтовано біосенсор, лежала його Кіз. В її очах, що дивились у небо, застиг подив.
Похорон пройшов того самого дня. Тіло поклали на камінь, друзі попрощалися й стали кругом. Ріонтей вимовив коротке слово і вогненний спалах перетворив тіло на прах та миттєво розвіяв його у океані світла. Лишились тільки пам’ять та туга.
Після похорону Равеш з друзями пішли на берег Дайли, де ще вчора вони прогулювались учотирьох. Мовчання було довгим.
— А знаєте, друзі, — промовив Рав, — я хочу зайнятися цим туманом. Це щось не зовсім звичне. Що скажете?
— Так! — відізвався Лам. — Це, справді, щось цілковито нове.
І знову тиша пливла берегом ріки, лісом, заповнюючи собою, здавалося, весь світ. І якось не йшло на віру, що у цьому світі є місце для злості, ненависті, смерті.
На екстреному засіданні Конклаву присутніми були Ріонтей та ще кілька командирів застав, які цієї ночі було атаковано туманом. Їх розповіді співпадали: всюди одне й те ж. Багато жертв. Оптичні прилади працюють, а біосенсорні датчики горять, мов свічки. При контакті туман викликає параліч центральної нервової системи. Структура його не піддається аналізу. І відрізнити його від простого туману неможливо навіть на малій відстані.
Пояснення було одне: якась магія накладається на місцевий туман. Та як це робиться і яким чином з ним боротися не знає ніхто. Засідання Конклаву тривало цілий день. Якщо брати до уваги швидкість обміну думками, цей один день дорівнював цілому місяцю у нормальному часі. А відповіді не було на жодне з поставлених питань.
Що таке час? Спалах метеора, що стрімко падає з космосу? Вибух нової зірки? Лет метелика від квітки до квітки? Поняття в теорії відносності? Падіння краплі дощу та виверження вулкану? Сімдесят років — життя людини. П’ять тисяч років — життя дракона.
Рік для людини — то прожитий світ. Якщо він живе. Сто п’ятдесят кілограмів з’їденої картоплі, коли існує.
А що таке рік для гнома чи ельфа? Невеличкий строк на роздуми? Так! Чи сторіччя тягаря на серці від нескінченності розлуки? Так. Чи все таки мить у боротьбі за ідеали добра? Боротьбі, що не має краю? Так…
Рік минув та відпадав наступним листопадом. Перші сніжинки пролетіли над холодною вже землею, непорушною гладдю ріки. Від вигляду звичайних осінніх туманів Равеш ставав похмурим та замкненим. У таку погоду він днями не виходив з кімнати, гортаючи матеріали, де розглядалися найрізноманітніші засоби боротьби з неживими проявами чорної магії. За півмільйона років протистояння Школи та Воріт не було відзначено анічогісінько з того, що могло б хоч якось наблизити Равеша до розкриття таємниці сірого туману. Жодного натяку на те, що це власне таке і які засоби могли б йому протидіяти.
Одного разу, у теплу, сонячну днину, Маарі прийшла до кімнати Равеша. Він завжди був радий їй і не приховував цього. Здавалося, що в такі години його замкнутість зникала безслідно.
— Раве! Ми з Ламом надумали сьогодні пройтися лісом, пополювати, зробити вечерю по старому — без магії. На багатті. І хочемо дещо тобі розповісти. Дуже просимо — пішли з нами! Для нас це дуже важливо!
— Ма, ти ж знаєш, я люблю вас обох, та боюся, що зі своїм отаким настроєм…
— Кинь! Ми не на офіційну зустріч тебе запрошуємо! Нам це справді потрібно!
— Ні, я звісно, з вами піду, аби тільки я…
— Раве! Ти насправді хочеш, зі мною погризтися?!
— Все, все! Погодився. Коли вирушаємо?
— Якщо твій арбалет у порядку… Адже я казала — без магії!
— Наче в порядку. Змастити його недовго, і буде як новий.
— Тоді як зберешся, одразу й заходь. Ми вже готові!
За якихось півгодини трійця друзів йшла лівобережжям Дайли, відхиляючись до вкритих густим старим лісом пагорбів. Старі звички скоро взяли своє. Ельфи розійшлися ліворуч від стежки, якою йшов Равеш. Легкі на ногу, чутливі, мов лиси, вони потроху обганяли гнома, і незабаром їхній загін розійшовся таким чином, щоб сполохана ельфами дичина вибігала якраз на стежку, під постріл Равеша. Скоро його радісний вигук оповістив, що здобич уже добута.