Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Садистський імпульс виникає як форма психічного захисту від органічного потягу у світ смерті: руйнівний інстинкт смерті нехтує інстинктом і тілом, тому садистський імпульс спрямовує мазохістський порив назовні, поєднуючись із сексуальним потягом (лібідо). Так потяг до смерті стає джерелом життя. «Лібідо в переважній більшості живих істот потрапляє на панівний у них потяг до смерті і потяг до деструкції, — писав Фройд. — Його завданням є зробити цей деструктивний потяг безпечним…. спрямувавши… його проти об’єктів зовнішнього світу. Тоді він називатиметься інстинктом руйнування, інстинктом володіння, волею до влади. Частина цього потягу служитиме сексуальній функції, де він має виконати важливу роль. Це є, власне кажучи, садизм»[242]. Отже, первісний садизм, протистоячи мазохістській тілесній автонегації, з психоаналітичного погляду, виконує позитивну функцію, оскільки є своєрідним виходом живого організму зі стану саморуйнування.

Е. Фромм, аналізуючи двозначну сутність садизму, виділив в його психічному змісті «доброякісну агресивність», що має смисл психічного захисту, і «злоякісну агресивність», некрофілічну, перверсивну за своєю природою. Доброякісна агресивність садизму властива українському психотипу, що бореться в імперських умовах за власне існування. Злоякісна агресивність притаманна імперському російському суб’єкту, що прагне не допустити незалежного існування пригнічених народів. Тому некрофілія в імперському світі постає як особливо злоякісна авторитарна батьківська форма. За теорією Фромма, некрофілії притаманні такі установки: на силу, оскільки сила є здатністю перетворити незалежний суб’єкт на мертве тіло; на володіння, а не на буття; на неприродність («некрофіл любить все, що не росте, все, що механічне»[243]); на авторитарний закон і тоталітарний порядок (некрофіла наповнює глибокий страх перед неконтрольованим, невпорядкованим живим життям); на минуле, а не на майбутнє, до якого ставиться з ненавистю тощо. Некрофілія у злоякісній формі «являє собою основоположне орієнтування, вона є саме тією відповіддю на життя, яка перебуває у цілковитому протиріччі з ним; вона є найхворобливішим і найнебезпечнішим серед всіх життєвих орієнтувань, на які здатна людина. Вона є справжньою перверсією»[244]. Некрофільні тенденції проявляються у творчості і снах, сповнених убивствами, кров’ю, мертвими тілами, екскрементами, як, наприклад, у садомазохістській психології сучасного українського письменника О. Ульянова (О. Ульяненка).