Легенда про безголового

Поклавши руку на серце, Жихар так само слабо вiрив у те, що ця компашка якимось боком причетна до вбивства. Цiкавило iнше, i про це я розмiрковувала вже сама, коли Стас, поспiшаючи, поклав трубку, пообiцявши ввечерi зайти до Комарових i продовжити розмову. Що виходить? Потурай їхав на машинi i його зупинили. Не взяли ж його «шкоду» на абордаж, це в жоднi ворота не лiзе! Значить, вiн зупинився або на прохання випадкової людини, що зовсiм не в'яжеться з образом, намальованим Олегом i Тамарою, або в машину сiв той, кого вiн дуже добре знає. Потiм цей знайомий убиває Потурая, ховає труп, вiдрубує голову — чи навпаки: вiдрубує голову i ховає труп. Тут послiдовнiсть подiй ролi не грає. Далi вбивця вiдганяє машину досить далеко вiд мiсця скоєння злочину i залишає в лiсi. Зовсiм не переймаючись, що рано чи пiзно її хтось та знайде. Навпаки — слiди ще бiльше заплутаються i вiн виграє час.

Так i є: всi, включно зi слiдчим, прокурором i начальником мiлiцiї розумiють, що четвiрка малолiтнiх любителiв змiшувати алкоголь з наркотиками до вбивства жодним боком не причетна. Тим не менше, довкола затриманих ведеться бурхлива робота. Звичайно, про щось рапортувати треба. Адже в новинах все ж таки згадали про трагiчнi подiї в Подiльську. Правда, спецiального сюжету не знiмали, обмежилися згадкою про чергове вбивство з тiєї ж серiї, про яку говорили — ну, коротше, бла-бла-бла.

Олег, лишивши на сьогоднi всi свої справи, поїхав до дiтей. У хатi я лишилася сама на хазяйствi, що додатково поглиблювало вiдчуття непотрiбностi, але й одночасно стимулювало розумову дiяльнiсть — бiльше на самотi в подiбнiй ситуацiї справдi нема чого робити. Тому, зваривши собi кави i хлюпнувши в напiй дещицю знайденого в шафi «Закарпатського» коньячку, я почала мозковий штурм i скоро отримала несподiванi для себе результати.

Шукаючи кандидатiв на вбивцю звiльненого з тюрми рецидивiста Михайла Дорошенка, оперативники дуже швидко отримали iнформацiю про Ваську Хмару i, повнiстю захопившись його пошуком i засiдками бiля його хати, нiчим бiльше не займалися i в жодному з напрямкiв не копали. Випадковiсть, характерна для розслiдування будь-якого злочину? Навряд. Тепер менi здається — навряд.

Iдемо далi. Журналiст Сизий — взагалi не мiсцевий. Лише на встановлення особи могло пiти хтозна скiльки часу, аби не випадкова пiдказка директора музею Анатолiя Бондаря. Його темнi справи з укладанням «сексуально орiєнтованого» путiвника випливли взагалi несподiвано i виключно завдяки особистим зусиллям Стаса. Їх могло взагалi не бути: вбивство немiсцевого жителя саме по собi ускладнює процес пошуку i гальмує розслiдування в цiлому, даючи вбивцi чи вбивцям шанс замести слiди.