Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
Правда, тепер у Подiльську є чим зайнятися i про що поговорити. I певно — вже через кiлька годин, бо неможливо буде приховати того, що почалося пiзно ввечерi.
…Коли ми з Жихарем прийшли до мiлiцейської будiвлi, вона нагадувала мурашник пiд час пожежi. Чоловiки в формi та цивiльному забiгали всередину i вибiгали звiдти без жодної мети. Поза сумнiвом, кожен хотiв бути корисним, але нiхто не знав, що саме для цього треба зробити. Бiля входу височiв Валерiй Яровий власною персоною, щось комусь безперервно говорячи по мобiльному. Час вiд часу бiля нього на кiлька секунд хтось зупинявся, щось запитував, Яровий вiдправляв його помахом руки у невизначеному напрямку i знову матюкав телефон.
Побачивши мене, начальник мiлiцiї забрав трубку вiд вуха i гаркнув, звертаючись до Стаса:
— Чому тут знову стороннi, Жихар! Де ти взагалi лазиш! Не чую!
Вiн ще кричав, коли на вулицю поспiхом вийшла Тамара, з ходу в'їхала в ситуацiю, стала мiж мною та Яровим i, не намагаючись навiть перекричати його, вiдчеканила:
— Ларисо, йди додому.
— Том…
— Йди додому, Ларисо, — не змiнюючи тону, повторила Тамара. — Будеш iз дiтьми, бо я не знаю… Коротше, подзвоню. Йди.
З огляду на ситуацiю я вирiшила краще не встрявати, а покiрно послухатися. Йдучи геть, вiдчувала мiж лопатками лютий погляд Ярового.
Олег не спав, чекаючи на мене. Знав вiн дуже мало. Зниклий чоловiк — Вiктор Потурай, мiсцевий бiзнесмен середньої руки. Власне, не зовсiм мiсцевий — основний бiзнес крутився в Хмельницькому, там вiн тримав невеличку мережу мiнi-маркетiв. По одному такому магазинчиковi Потурай вiдкрив у кiлькох довколишнiх райцентрах, у тому числi — в Подiльську, своєму рiдному мiстi.
Олег, як нотарiус, знав, що Потурай кiлька рокiв тому успадкував тут дiм вiд покiйної матерi, довгий час перебудовував i розбудовував його, а потiм поступово перебрався з дружиною сюди. Центральний офiс фiрми лишався у Хмельницькому, але — на околицi мiста, тому вiд Подiльська до офiсу по трасi бiзнесмен добирався десь за годину. За київськими мiрками це взагалi за щастя — пробираючись через пробки, пiдприємцi до своїх офiсiв можуть лише центром мiста добиратися за довший час. Нi, в обласному центрi пiдприємець мав нормальну квартиру, та вiн якось, коли оформляв за допомогою Олега право на вступ у спадщину, обмовився: тут, у Подiльську, все звичне, рiдне i тихе. Бiзнесом вiн мiг керувати i звiдси. Хоча справи часто кликали його в Хмельницький.
Так сталося i цього разу. У п'ятницю рано Потурай поїхав у справах, мусив повернутися ввечерi, навiть дзвонив жiнцi, що затримається. Однак до дому так i не доїхав. Не з'явився i зранку в суботу. Лiза, дружина, кiлька разiв намагалася знайти його за яким-небудь телефоном, та в офiсi сказали — був i поїхав, а мобiльний не вiдповiдав. Потурай його не вимкнув, просто не брав трубки.
Не дочекавшись чоловiка i ввечерi в суботу, Лiза Потурай пiшла в мiлiцiю i розказала все черговому. Той подзвонив начальнику, Яровий — прокурору, прокурор — Тамарi. Це все, що Олег зi слiв своєї дружини знав на цей момент. Так само вiн не знав, що взагалi вiдбувається i чи пов'язанi цi подiї з убивствами в Подiльську.
— Може, вiн загуляв? Мужик усе ж таки, бiзнесмен… Дiвчатка, сауни, все таке…
— Бiзнесмени рiзнi бувають, Ларо. Не скажу, що добре знаю Потурая, але вiн мужик такий, серйозний. У нас же всi тут на виду. По-моєму, вiн не по цих справах. Ну, не по дiвчатках. А сауну вiн свою збудував.
— Добре, а запити десь мiг?
— Випити може, — погодився Олег. — На день мiста регулярно поляну накриває. Нас iз Томою постiйно запрошує, бо я ж нотарiус, працював з ним, хорошу справу йому зробив. Словом, випити може, як кожен нормальний мужик. Але не зловживає, можеш менi повiрити. Загалом люди вони тихi, стабiльнi, займаються своїм справами. Та краще лягай спати, Ларисо. Ранок покаже, а зараз все одно ми порожнi розмови ведемо.
Олег як у воду дивився — ранок таки дещо показав.
На початку дев'ятої на околицi мiста в рiвчаку, куди мешканцi приватного сектора охоче скидають побутове смiття, знайшли чоловiчий труп. Без голови.
— Поки що все, — втомлено сказала Тамара в слухавку. — Значить так, Ларисо: берiть з Олегом дiтей i везiть до свекрухи на село. Я їй вже дзвонила, вона чекає. Повернетесь — тодi поговоримо. Зi школою я домовлюся. Усе, давайте, тiльки поснiдайте там.