Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
Хто наздоганяв мене i що ця чорна людина зi мною зробить, тепер думати не хотiлося. Прискоривши бiг, я гарматним ядром протаранила дверi, вилетiла пiд зливу i, не розбираючи дороги, помчала через вiдкриту мiсцевiсть до рятiвних чагарникiв, до машини, всерединi якої можна зачинитися i не боятися нiчого.
За спиною гупнуло. Це переслiдувач так само грюкнув дверима i тепер нiсся за мною. Озирнувшись, аби побачити, де вiн, я послизнулася, втратила рiвновагу i полетiла в багнюку. Людина в чорному наближалася швидкими ривками, i, як я встигла помiтити, голова в переслiдувача була на мiсцi. Бiжучи, вiн набичив її i, здалося менi чи нi, голосно гарчав на бiгу.
Пiдхопившись, я помчала далi. Нога знову втрапила в якiйсь рiвчачок, я кубарем покотилася через голову, вiдчувши рiзкий бiль у нозi. Вивих! Тiльки цього не вистачало! Знову звiвшись на рiвнi, я побiгла, а вiрнiше — пошкандибала вперед, ставлячи неймовiрнi спринтерськi рекорди. У чагарник я вломилася, коли вiдстань мiж мною та переслiдувачем скоротилася до п'яти метрiв. Гiлки шмагали обличчя та руки, i єдине, що я могла зробити — це заплющити очi.
Ще ривок — i я бiля машини. Нiби хтось пiдказав не закривати дверцята на ключ — смикнувши правi переднi на себе, я ввалилася в салон, пiдiбгала ноги, i тут же заблокувала дверцята зсередини з обох бокiв. Перевалившись через сидiння, дотягнулася вiльною рукою до заднiх. Коли з кущiв вилетiв чорний чоловiк i кинувся всiм тiлом на машину, я саме встигла натиснути останню кнопочку. Усе, врятована!
Ага, зараз!
Вiдiйшовши на пiвкроку вiд машини, чорний з усього розмаху вгатив по вiконному склу кулаком. Воно дзенькнуло, але витримало. Та до мене вже дiйшло — з другої чи третьої спроби воно таки розлетиться, i той, хто женеться за мною, навряд чи побоїться порiзати руку i взагалi — власної кровi. Йому потрiбна моя, i я ще досi не знаю, чому. Та зараз не до таких гадань, чорт забирай!
Чорний не повторив атаку. Навпаки — вiдiйшов пiд струменями дощу подалi за дерева i менi вже подумалося — вiн вирiшив дати менi спокiй. Зробивши кiлька крокiв лiворуч, вiн опинився якраз спереду машини, i я не витримала — врубала фари. Його обличчя вони з дощової темряви не вихопили, зате я побачила iнше, те, що загнало черговий крик переляку назад до рота.
У правiй руцi перед собою чоловiк тримав невеличку сокирку.
Наступної митi вiн кинувся в атаку на машину, потрясаючи сокирою над головою, i коли обух обрушився на лобове скло, я нарештi змогла закричати. Це був уже крик загнаної жертви: скло пiсля першого ж удару запавутинилося трiщинами. Чорний чоловiк якось дико, не зовсiм по-людськи зареготав, лiг грудьми на капот i пiдлiз до розтрощеного вiкна. Його обличчя влипнуло в побите скло, i воно виявилося єдиною перепоною, яка нас роздiляла.
Жахливе приплюснуте обличчя. Навiть у темрявi ночi я бачила, як на ньому палають нездоровим блиском очi — очi психопата. Скривлений чи то в посмiшцi, чи то в гримасi рот скалився, вiдкриваючи хижi зуби-пеньки. Лiва розчепiрена долоня ляснула по склу.
Саме цей удар черговий раз вивiв мене з шоку. Сягнувши за ключами, я витягла їх i спробувала з першого разу вставити в запалювання. Чорний лупонув сокирою ще раз, тепер — по капоту. Машина здригнулася, здригнулася моя рука, пальцi розтиснулися, ключi впали кудись пiд ноги.
Чорний повiльно пiшов довкола машини.
Я спробувала намацати ключi на пiдлозi.
Удар! Тепер — у заднє скло! За першим разом вiн ударив удруге. Скло розлетiлося, скалки полетiли на заднє сидiння.
Ключi вперто не хотiли знаходитися. А чорний уже заходив з iншого боку. Вiн зараз битиме всi вiкна, аби потiм дiстати мене з будь-якого мiсця.
Гах!
Удар сокири прийшовся на дах автомобiля. Раз, ще раз, ще! Переслiдувач осатанiло гамселив сокирою по машинi, не розбираючи, куди б'є i маючи явний намiр розгатити спочатку її, потiм — мене. Вирубати мене звiдси, дiстати, наче устрицю з мушлi, наче молюска з раковини.
Ключi тiкали вiд моїх пальцiв.
Мобiльник!
Вирвавши трубку з кишенi, я так швидко, як тiльки могла, набрала Жихаря, молячи про одне — нехай тiльки вiн не вимикає телефон, побачивши, що це знову дзвоню я, нехай тiльки вiдповiсть, нехай…
Удар — посипалося заднє бокове скло.
Перший гудок. Другий. Третiй.
Чорний чоловiк з сокирою напереваги неквапом обходив машину. Мишка нiкуди не подiнеться з мишоловки.