Легенда про безголового

18 вересня, вівторок

НУ ОСЬ, ЗДАЄТЬСЯ, I ВСЕ

— Стас не знав, де ти i що там твориться. Але вiдразу подумав про руїни. Машин вiльних, ясна рiч, нема, так вiн заскочив у таксiвку, що постiйно бiля готелю крутиться. З пiстолетом у руцi, мiж iншим. Ти б на мiсцi таксиста що зробила?

— Я вже на своєму мiсцi, — кволо посмiхнулася я.

Мене знайшов Жихар, витягнув з побитої тачки, разом iз таксистом занiс до нього в машину i вони повезли мене в лiкарню. Туди ж Стас спрямував Тамару, а вже її iнiцiатива була тягти за собою начальника мiлiцiї.

Що сталося, нiхто з них, каже Тома, не розумiв. Ясно тiльки: дурнувата київська адвокатка чомусь поперлася серед ночi пiд дощем до маєтку Ржеутських, i там на неї хтось напав. Звичайна аварiя не завдасть автомобiлю аж таких пошкоджень. Звiсно, Яровий почав вимагати вiд слiдчого та опера пояснень у буквальному розумiннi просто над моїм непритомним тiлом. Нiкуди не подiнешся — вони змушенi були розказати йому про появу безголового привида з шаблюкою.

У привида начальник мiлiцiї не повiрив. Але звелiв обшукати руїни i мiсцевiсть довкола них. З першими сонячними променями мiлiцiя отримала першi серйознi результати, що, сказала Тамара, вивело розслiдування на зовсiм iнший шлях. Який поки що нiкуди не вiв — надто вже дивним i незвичним виявився.

Мене, як була, непритомною вiдвезли до Комарових додому пiд особисту вiдповiдальнiсть Томи. Там, на диванi у великiй кiмнатi, я й прийшла до тями, пролежавши десять годин. Сильний та глибокий шок — так це пояснюється.

— Так що там знайшли?

— Стас за iнших обставин показав би на собi, та я категорично заборонила. Менi здається, другого шоку ти не перенесеш, — Тамара простягнула менi якiсь таблетки, я взяла їх у жменю, ковтнула, не цiкавлячись, чим це мене годують, запила водою i спробувала пiднятися. Та голова ще трошки паморочилася.

— Не тягни вже! Що там таке?

— Цiлий театр одного актора. Поки що це речовий доказ, тобi просто так не покажуть. Але такого речового доказу, Ларчику, я за свою практику не бачила i нiколи, мабуть, уже не побачу. Уяви собi таку велику розпорку, яка ось так крiпиться, — вона пiдняла руки, зiгнула в лiктях i опустила пучками пальцiв собi на плечi. — Виходить таке собi щось подiбне до звичайної вiшалки, тремпеля, тiльки без гачка. I ось на цю декорацiю чiпляється, наче на вiшалку, велике, спецiально для цього випадку зроблене темне покривало. Воно закриває тебе з головою, а довжина — до п'яток. Застiбаєш ґудзики, виходиш серед ночi на дорогу — i готовий тобi привид без голови! Ось i вся мiстика! А ти кажеш — паралельнi свiти!

Я спробувала уявити собi такий оригiнальний саморобний маскарадний костюм, навiть очi заплющила — нiчого не виходило. Треба, мабуть, потiм справдi самiй подивитися, до чого люди здатнi додуматися, аби налякати iнших людей.

— На руїнах знайшли?