Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
Через те все вкотре почалося спочатку. Ранiше судимi, психiчно хворi, можливо — партнери по бiзнесу, боржники, просто вороги. Коли Яровий зайшов посеред розмови Тамари з Лiзою i прямо запитав, чи її чоловiк не почав тягатися з бабою, в якої ревнивий чоловiк, з жiнкою вкотре за день сталася сильна iстерика, а заодно i в Тамари, якiй довелося виганяти Ярового самотужки, буквально виштовхувати його з кабiнету.
— Я тебе що хочу попросити, Ларо, — зiтхнула вона. — Бiдна жiнка вже вiд усього втомилася. Її накачали заспокiйливим по макiвку, тепер вона спить у мене в кабiнетi, в прокуратурi. Додому боїться йти, а займатися похоронами не збирається. Без голови в труну не покладе. Грiх, каже. Та й не вийде в неї поки нiчого — тiло їй ще хоч як не видадуть. Я поки перележу вдома, а ти посидь просто бiля неї. Там лiкарка чергує, але вона теж втомилася.
— Яровий не вижене?
— Який, у задницю, Яровий! Ти в прокуратурi сидiтимеш, вiн до неї вiдношення немає. Пiсля скандалу, який я йому влаштувала, не скоро до мене зайде. Нiколи йому: окопався, приймає пiстони вiд усiх, вiд кого тiльки може, i тримає оборону, аби преса не пронюхала про третє вбивство. Так що не бiйся.
— Не дуже-то й страшно. Скiльки менi там сидiти?
— Годинки чотири. Потiм я прийду або, швидше за все, знову лiкарка. Буде вмовляти Лiзу хоча б до лiкарнi перебратися, там у кабiнетi головного лiкаря їй вже мiсце окреме приготували. Дуже виручиш, коли чесно…
Жiнка лежала в кабiнетi слiдчого на старенькiй розкладачцi обличчям до стiни.
Вона лежала, не рухаючись, уже тодi, коли я прийшла i вiдпустила щасливу лiкарку, жiнку приблизно мого вiку, трошки перепочити. Зачинивши за нею дверi i для певностi повернувши ключ у замку, я вмостилася на незручному стiльцi, спробувала читати якийсь глянсовий журнал, прихоплений iз собою, та змiст прочитаного не сприймався, i я вiдклала його.
Потягнувся час. Тишу порушувало тiльки цокання настiнного годинника. Стрiлки повзли повiльно, i коли пройшла година, менi здалося, що я сиджу тут щонайменше рокiв три. Ще через двадцять хвилин жiнка на розкладачцi заворушилася, повернулася, обережно пiдвелася й сiла, втупившись у мене великими порожнiми очима.
Навiть у такому станi вона залишалася вродливою. Чоловiки, до речi, подiбних моментiв не помiчають, а ми — запросто. При тому, що врода Лiзи Потурай виглядала якоюсь не надто природною, нiби намальованою. Подумавши, кого вона менi нагадує зовнi, дуже швидко знайшла вiдповiдь — Бiлоснiжку зi старого дiснеївського мультика. Ось вiн, секрет — спробуйте спотворити горем намальовану героїню мультфiльма…
— Ви хто? — запитала вона глухим тихим голосом.
— Мене звати Лариса.
— Ви хто? — повторила Лiза.
— Мене попросили з вами побути. Чи бiля вас, не знаю, як правильно.
— Для чого? — свiдомiсть її, очевидно, ще була затуманена лiками.
— Так треба. Вас зараз не можна лишати саму.
— А я вже сама. Ви ж усе знаєте, правда? Ви в мiлiцiї працюєте?
— Нi. Я взагалi не з вашого мiста.
— Я теж не звiдси, — вона помовчала. — I тут не залишуся. Усе, кiнець. Кiнець. Кiнець.
— Вам подати води?
— Води? — її порожнi очi дивилися нiби скрiзь мене. — Чому води? Дайте.
Я налила в склянку принесену з собою мiнералку i простягнула Лiзi. Вона почала цмулити воду маленькими ковтками, i менi здалося — це триватиме вiчно. Нарештi склянка спорожнiла, Лiза зiщулилася, завалилася на бiк i завмерла так у позi ембрiона, з розплющеними очима. Я спробувала заговорити до неї — нуль реакцiї. Полежавши так хвилин тридцять, вона знову повернулася до стiни.
Бiльше ми не спiлкувалися.
Лiкарка повернулася ближче до десятої вечора. З нею прийшла Тамара i хлопчина в бiлому халатi — санiтар. Разом ми обережно поставили Лiзу на ноги, вивели на свiже повiтря, посадили в мою машину на заднє сидiння й вiдвезли до лiкарнi. Коли її пiд руки заводили всередину, вона раптом зупинилася на порозi i промовила в порожнечу, нi до кого не звертаючись: