Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
Коли Йон усе це збагнув, галас став не такий нестерпний. Наче аж трохи стих. Хлопець знову міг зосередити свою увагу на екрані та на кермі.
Правда, ще раз були закричали в сто разів посилені голоси Гелени й Чандри, а помножена на тисячу разів Алька засміялася з тисячі боків. Однак через кілька секунд гамір почав затихати, віддалятися, зникати…
Унизу на екрані Йон побачив число 4. Значить, до “Альфи” й “Бети” залишилось летіти чотири хвилини! Ні, не хотілося вірити, що то правда.
Згідно з програмою, Йон зменшив швидкість до найменшої. І тоді йому здалося, що він… оглух. Настала бо чудова, оксамитова тиша.
КБ-803 тепер летів коридором, що потроху ширшав. Хмара дрібних метеорів порідшала. Йон куточком ока зиркнув на Альку і зразу ж перевів погляд на екран.
Її не було там! Залишила своє місце!
“Чи вона здуріла? Чи хоче погубити і себе, і мене, і всіх нас?” — розпачливо й гнівно подумав Йон.
І як вона могла так? По-перше, залишила бойову позицію, по-друге, вийшла з-під охоронного комбінезону, по-третє, взагалі десь зникла. Хіба цього не досить, щоб позбавити її права брати участь у польоті?
Аж раптом Йон, страшенно здивований, відчув, що з нього спадає контрольний комбінезон. Злякано скрикнувши, на мить втративши контроль над кермом, він у розпачі хотів натиснути на педаль гальмування. Хлопцеві здалося, що зараз, цю ж мить, космоліт, покинутий напризволяще, вріжеться в хмару метеорів.
Та йому так тільки здалося.
Бо, глянувши на запасне кермо, він побачив там Альку.
— Бери кермо в руки, — спокійно мовила вона. — Негайно ж!
Не роздумуючи, хлопець виконав наказ. Він уже розумів, що Алька зробила добре.
Та все ж дівчина хотіла виправдатися перед ним.
— Я все поясню, керівнику, — швидко мовила вона. По-перше, я залишила своє місце, щоб вимкнути радіо. Не можна було витримати того галасу.
— Маєш рацію, — відповів Йон.
— По-друге, — вела далі дівчина, — я могла залишити місце стрільця, бо тут уже не можна стріляти. — По-третє, я вважаю, що треба було зняти комбінезони, бо ми мусимо якось порозумітися, а в них можна розмовляти тільки по радіо. Ну, то як?
— Ти дуже добре зробила, — сказав Йон.
Алька глянула на контрольну таблицю.
— Залишається одна хвилина, — збуджено мовила вона. — Яка швидкість?
— Двісті на секунду.
— Ну, якраз.
— Так! — вимовив Йон і раптом суворо зиркнув на неї. — Годі балакати, Алько. Через десять секунд оголошую тишу на борту.
Проте Алька не витримала. Знову в ній на мить прокинулась душа геолога.
— Що ж воно зробилося з тим радіо? — спитала вона сама себе. — Тільки якийсь мінерал міг так подіяти! Поглиначі хвиль? Ніхто про таке ще не чув. Сенсація! Або…
— Тихо! — гримнув Йон.
— Мовчу, керівнику, — покірно сказала Алька.
Йон почав гальмувати. У нього ще ніколи так не калаталося серце, як тепер. Він не був цілком упевнений, що знайде “Альфу” чи “Бету” точно тоді, як передбачав Супермеханомозок з Головної Бази, але мусив саме протягом цієї хвилини зменшити швидкість свого космольота до нуля.
Він гальмував обережно і дуже повільно, але й так кров прилила йому до очей, до вуст, до кінчиків пальців, до носа, Йон раптом з великим подивом зауважив, що з носа просто йому на руку впала крапля крові.
“Що це таке? — подумав він. — Ага, зрозуміло — ми без комбінезонів”.
Водночас хлопець задоволено відзначив, що все пройшло дуже добре. І що за такі випробування його зарахують без екзаменів до Школи Великих Швидкостей.
Він не додумав до кінця, бо всупереч наказові й обов’язкові зберігати тишу обоє враз закричали:
— То вони! То вони! То вони!
Вони зустрілися в самій глибині Чорної Ріки, на межі Дванадцятої і Тринадцятої тисячі.
— То вони! — крикнула Алька.
— То вони! — гукнув Йон.
А в цей час екіпажі “Альфи” й “Бети” збіглися до екранів та візирів.
Всі вже знали, що ніхто, крім дітей з “Розвідника”, не міг з’явитися тут на КБ-803. На “Альфі” таку можливість вирахував через півгодини після того як космоліт застряв у Чорній Ріці, сам Марім, а на “Беті” передбачив видатний астрограф Єронім Брошкідзе. Проте лише Чандра Рой та Гелена Сого вірили, що дійде до такої зустрічі, і саме вони чергували як спостерігачі на своїх космольотах. Доля їх нагородила: Чандра на “Беті”, а Гелена на “Альфі” перші побачили зображення, якого так чекали, і з усієї сили почали згукувати товаришів: