Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
Шлях знову був вільний.
— Три хвилини п’ятдесят вісім секунд, — сказав Йон уже вголос, а через дві секунди ввімкнув найбільшу швидкість і вже наперед скривився, чекаючи, як завжди перед стрибком, знайомого болю.
— П’ятдесят вісім… — шепнула Алька, і зразу ж пролунали постріли з бокових вогнеметів, а після того “повний вогонь”. Бо ж кожний стрибок тривав дві секунди, рівно дві секунди.
“Ще далеко до “Розвідника”,—думав Йон. — Але не так далеко, як годину тому. Ми дедалі наближаємось одне на одного. П’ятдесят одна… сорок дев’ять…”
А що думала Алька?
“Три хвилини сорок дев’ять, сорок вісім, сорок сім… Як страшенно далеко!”
Що ж — вона мала право так думати, то не було ніяке перебільшення.
Кому здається, що ті три хвилини — вже дрібниця, той дуже помиляється.
Поміркуйте самі. Ось космоліт типу КБ-803. Ви сідаєте в нього.
Якщо хочете — одягаєте охоронний комбінезон. Стартуєте і зразу ж набираєте величезної швидкості. Наприклад, якщо ви вилітаєте з Тритона, то через вісім годин будете вже в секторі Дванадцятої Тисячі.
Потім вас затягує метеоровий потік, і ви починаєте боротьбу з ним. І ведете її протягом смертельно небезпечних п’ятдесяти хвилин, не швидкими й точними автоматами, а повільними й недосконалими людськими руками й очима. І знаєте, що від наслідків тієї боротьби залежить життя кількох десятків чудових людей.
Що важить кожна така хвилина? Поміркуйте.
— Дві хвилини п’ятдесят дев’ять секунд… — мовив Йон.
Відтепер для Альки настали хвилини, які вона завжди буде згадувати, як найтяжчі в своєму житті. Але зовні дівчина була спокійна, і Йон нічого не помітив. Хоч насправді то була мить, коли всі її надії враз почали розвіюватися, танути, наче туман.
“Значить, ніколи вже не повернемось, — думала Алька. — Ніколи не будемо жити, як живуть мільярди людей? Наші імена впишуть на пам’ятні дошки загиблих у космосі. І це все! Однак… Чи все? Чи справді все?”
Йон сказав:
— Дві хвилини п’ятдесят шість секунд.
Отже, до зустрічі з “Розвідником” залишилось три хвилини без чотирьох секунд. Тим часом на вогневій позиції бойового космольота, на лічильнику боєприпасів, що був перед Алькою, миготіло застережливим світлом число “126”, Це означало, що на КБ-803 боєприпасів вистачить лише на сто двадцять шість секунд. Це означало також, що космольотові, аби довершити своє завдання, не вистачить боєприпасів на останні п’ятдесят секунд. Здається — дрібниця, небагато. Але протягом останніх п’ятдесяти секунд потрібно було зробити двадцять п’ять черг “повного вогню”, двадцять п’ять штучних спалахів, що відкривають шлях до волі, до “Розвідника”, до життя.
Колись, як Алька вчилася плавати, сталося так, що, не допливши кілька метрів до берега, вона зовсім знесиліла. Дівчина бачила перед собою берег, квіти, людей, але ніхто не дивився в її бік, а вона не могла крикнути.
І кільканадцять секунд, протягом яких Алька таки подолала ті три чи чотири метри, здалися їй тоді вічністю. А тепер? Тепер у космічних хвилях Чорної Ріки весь той жах збільшився в тисячу разів. П’ятдесят секунд… Тільки п’ятдесят секунд — а як страшенно довго!
Поки ще є припаси, вона не викаже своїх почуттів. Стріляючи далі, Алька намагалася трохи зменшити діаметр вогню. Може, на цьому вдасться щось заощадити?
А тим часом дівчина стріляла за тією самою чергою: малий передній, бокові і повний вогонь. Після кожного пострілу на лічильнику з’являлось нове число, щораз менше.
Наостанці мало вискочити “0”.
Перед цим ще доведеться сказати Йонові. Йон зупинить космоліт, і вони почнуть сигналізувати “Альфі” й “Беті”, що дістатися до “Розвідника” не пощастило.
Очевидно, згодом вони зможуть пересісти на “Альфу” чи на “Бету”. Врешті, їхня доля не надто й страшна. Вони будуть разом з батьками, а також одне коло одного. Але інші? Що буде з Аликом? І передусім — як взагалі таке могло статися?
Певне, всієї правди вони так уже й не взнають. Чи це була помилка в обчисленнях на Базі? Чи невправність “Розвідника”? Чи шкідливий вплив лавини, яка поглинала хвилі і крізь яку їм уже годі пробитися? Врешті, чого так далеко шукати причин. Мабуть, вони самі, позбавлені допомоги автоматів, зашвидко почали операцію, згаяли час і витратили енергію. Ще раз виявили людську слабість.
Алька зціпила зуби, щоб не заплакати.
Ще тільки чотири, ще тільки три постріли… Десь тут за стіною метеорів чекає “Розвідник”. І вони минуть його. Алик даремно буде чекати. А що він робитиме далі? Чи спробує їх догнати, чи повернеться?