Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
А екіпаж КБ-803 просто не мав часу на розмови.
Зважимось навіть сказати, що Йонові й Альці не було коли думати, не те що говорити. Ту хвилю “думали” в основному їхні руки, їхні очі, їхні пальці, що тримали кермо, їхні ноги, що натискали на педалі.
Для Йона важливе було одне: після кожного пострілу збільшити швидкість, посеред стрибка почати зменшувати її і перед новим Альчиним пострілом цілком загальмувати космоліт.
Для Альки теж важливе було тільки одне: дочекатися тієї миті, коли ніс космольота ось-ось має врізатися в брилу, тоді натиснути на педалі спершу малого переднього вогнемета — раз, потім усіх бокових — два, нарешті двічі на педаль головного — три, і чотири — “повний вогонь”.
Їм справді не було коли думати.
А надто що час невблаганно спливав і треба було його наздоганяти, а ще дуже далека дорога залишилася їм до того місця, де “Розвідник” мав прокласти їм шлях — шлях до волі й життя.
Спочатку навала безлічі голосів, криків, зойків і зітхань завдала Аликові ще більшого страху, ніж Йонові й Альці. “Розвідник”-бо мав набагато чутливіші приймачі й гучномовці, ніж КБ-803. Перша хвиля тих звуків мало не звалила хлопця на підлогу. Аликові здалося, що він збожеволів або просто сталася катастрофа, і “Розвідник” під ударами метеорів розпадається на шматки.
На щастя, він крикнув:
— Тихо!
“Розвідник” почув і вимкнув гучномовці.
— Що то було? — спитав Алик, люто знищуючи блискучі метеори.
— Мабуть, — сумлінно відповів “Розвідник”, — перед нами є поклади речовини, що в якийсь спосіб поглинає радіохвилі.
— Дурниці, — буркнув хлопець, скеровуючи нову чергу просто в шар тієї “речовини”.
— Цілком можливо, — покірно згодився голос.
— А може й не дурниці? — спитав Алик.
— Може й ні.
Треба однак сказати, що весь цей час тихий голос “Розвідника” ані на мить не переставав повідомляти, скільки хвилин залишилось до зустрічі з космольотами.
— А чи не послати робота по зразки? — спитав голос.
Хлопець не розчув як слід, про що йдеться.
Лавина густішала. Стало важче дотримуватись курсу і вести влучний вогонь.
— Так, так, — машинально відповів Алик.
— А які вони повинні бути? Великі? — спитав ще голос. — Тонна? Дві? Три?
— Дві, три, — знову машинально мовив Алик.
— Разом п’ять, — сказав “Розвідник”.
— Так, — прошипів хлопець, з ненавистю посилаючи полум’я вогнемета в непрозору лавину, що ставала дедалі густіша.
“Що за свинство! — думав він. — Саме тепер, коли вони мають надлетіти, стає нічого не видно. Саме тепер я не бачитиму їхнього світла! Не бачитиму нічого!”
“А що станеться, коли вони попадуть у полум’я наших вогнеметів?” — розпачливо подумав раптом хлопець.
— Що станеться, коли вони попадуть у полум’я наших вогнеметів? — спитав він уголос.
— Їм буде кінець, — відповів “Розвідник”. — Або…
— Мовчи! — крикнув Алик.
І зразу поправився:
— Повідомляй час.
Голос почав знову слухняно лічити:
— Три хвилини вісімнадцять секунд, сімнадцять секунд, шістнадцять секунд…
“Чотири хвилини”, — сказав собі подумки Йон.
Він ввімкнув найвищу швидкість, і КБ-803 рвонувся вперед.
Від того стрибка заболіло, як від удару межи очі. Адже Йон з Алькою були без охоронних комбінезонів. Тож від кожного раптового збільшення швидкості кров приливала до голови, а в очах мерехтів туман, боліло в переніссі.
На щастя, це тривало недовго. Хлопець зменшив швидкість, і біль зник.
То був початок гальмування. Здавалося, що метеорова стіна Чорної Ріки, яка падала просто на космоліт, почала дедалі зменшувати швидкість.
І, нарешті, затрималася перед самим носом КБ-803.
Тоді Алька, навівши світле кружальце прицілу на саму середину екрана, натиснула на педаль малого переднього вогнемета.
То був вогнемет-розвідник. Полум’я його било рівно й глибоко, але мало надто малий діаметр, щоб прокласти дорогу космольотові. Тому після нього Алька вводила в дію цілий вінок бокових вогнеметів.
І хоч їхній вогонь не досягав глибоко, зате прорубував широку ділянку, іншими словами, визначав діаметр для удару головного вогнемета. І відразу після пострілів бокових вогнеметів Алька двічі натискала на педаль головного.
То був так званий “повний вогонь”.
Стіни КБ-803 ледь здригалися. Йон і Алька, що були без охоронних комбінезонів, виразно відчували те дрижання. Та в цьому й не було нічого дивного. “Повний вогонь” здатен був спопелити, чи, вірніше, обернути на газ і водяну пару середній острів або гірський кряж.