Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

Біля гармати Тихонова Шайхутдінов помітив Соловейчика, веселої вдачі воїна.

— То куди ваша гармата дивиться — на Вінницю?

— На Вінницю, а куди ж би ще? — охоче підхопив жарт командира воїн, хоч у дійсності вона дивилась якраз у протилежний бік.

Батарейці тихо посміхалися. Їм подобався цей солдат-весельчак. Вони давно знали, що в селі під Вінницею його чекає мати. Тому потрібно туди поспішати.

— Ви ще не замерзли? — запитав Шайхутдінов Соловейчика.

— А я далі кісток морозу не підпускаю, — жартуючи, відповів солдат.

Бійці напружено вдивлялись у темінь, прислухалися до поривів вітру. У чеканні довго тягнулися нічні години. Вони, щоб зігрітись, притискувались плечима один до одного. А коли холод дошкуляв, то по черзі вискакували з окопу, тупцювали, присідали, розганяли кров.

Раптом почулось якесь невиразне гудіння, що з кожною секундою посилювалось. Не чекаючи сигналів від розвідників, Шайхутдінов наказав зайняти бойові місця.

— Та це ж наші кукурузники! — радісно вигукнув один із солдатів. Дійсно, над позиціями в бік ворога пройшли наші літаки. Ніхто з батарейців, звичайно, тоді ще не знав, що колони фашистів згуртувались для прориву біля Шендерівки та Комарівки. Пілоти-добровольці з 5 повітряної армії, ризикуючи життям, летіли в буремну ніч громити ворога.

Літаки пройшли над Журжинцями. Через деякий час з поривами вітру стали долинати далекі вибухи.

— Починається...

Батарея застигла в тривожному чеканні. Минала година, Друга...

Десь опівночі на позиції батареї повернулися розвідники, які приволокли переляканого фашиста. Вони в пітьмі зіткнулись з німецькими розвідниками. Одного вбили, другого захопили живим. На допиті він виклав усе, що знав, зокрема сказав, що німці наближаються сюди, йдуть колонами. Шайхутдінов негайно повідомив про це командира полку, звірили показання полоненого з даними розвідки. Все збігалось.

— Бій буде важким, — почувся чийсь голос крізь зітхання.

Шайхутдінов підвівся:

— У нас, башкирів, кажуть так: «Ведмедя боявся — на вовка нарвався, ворога злякався — смерті дочекався!». Бій справді буде запеклим, але ми повинні вистояти! Всі на свої бойові місця!

Крізь завивання вітру все ближче було чути постріли і вибухи. Бій наростав з хвилини на хвилину. Чулася шалена тріскотня кулеметів на околиці Журжинців.

— Батарея! Орієнтир два, по ворогу вогонь! — пролунала команда Шайхутдінова.

Гармати ожили. Засікаючи вибухи, Шайхутдінов вносив поправки. Але видимість була нікудишньою. Колись йому не раз доводилось шукати в розбурханому зимовому степу овече стадо. Воно тоді нагадувало в сніговій купелі якусь темну рухливу масу. Щось подібне з’явилось і сьогодні.

Вітер, несамовито шарпаючи снігову завісу, за якусь частку секунди розірвав її і поніс в далечінь. Батарейці ахнули. Прямо на позицію чорною примарою сунула колона фашистів.

Гармати вдарили одночасно. Вибухи підняли чорний дим у центрі колони, розметали її по полю. Фашисти групами повзли по засніженій землі і строчили з кулеметів. На позицію артилеристів посипалися міни.

Однак батарейці, маючи добре укріплену позицію, не припиняли вогню. Лейтенант Шайхутдінов з’являвся то біля однієї, то біля іншої гармати, кидав короткі команди. Перша атака ворога була відбита.

Та через деякий час фашисти знову пішли в наступ. Вони кидалися на пагорб, потім сповзали в балку, залишаючи на снігу темні плями трупів. Деякі підрозділи вже обходили батарею справа і зліва. Тепер доводилось вести кругову оборону. Пригодилися автомати та кулемети. Тут діяли їздові і навіть батарейний куховар. Вони зосереджено поливали фашистів свинцем.

— Тримайтеся, хлопці, — закричав їм Шайхутдінов. — Забирайся туди он, лівіше.

Атака фашистів захлиналась. Та несли втрати і батарейці. Біля гармати Тихонова залишилось тільки двоє. Та ось один із них якось неприродно зігнувся і став повільно сповзати по лафету. То був Соловейчик.

Лейтенант Шайхутдінов за одну мить подолав п’ятиметрову відстань до гармати. Підхопив важке тіло солдата і поклав його на дно окопу.

Фашисти насідали з усіх боків. Полоснувши з автомата по брудно-зеленій постаті, що висунулась із-за бруствера, Шайхутдінов поспішив на допомогу Тихонову. Удвох вони швидко повернули гармату, і новий вибух струснув землю. Били прямою наводкою. Поруч Сєчкін щось кричав, люто поводячи очима. А кулі його автомата прошивали вогненною стрічкою одного фашиста за другим. Але й Сєчкін, наче підкошений молодий колосок, впав на землю. Шкварчав сніг під розпеченим металом. Над полем скаженою заметіллю витанцьовувала смерть.

Треба було самим шукати вихід із становища, що створилося.

Лейтенант вирішив вдатися до нового маневру. Залишивши біля кожної гармати по два бійці, він наказав їм вести вогонь з основної позиції. А сам з групою артилеристів, озброївшись автоматами, вдарив по наступаючих фашистах з флангу. Дійшло до рукопашної. З десяток гітлерівців вирвалися на пагорб і повернули до коней. Попереду біг худорлявий офіцер.

— Не вийде!

Шайхутдінов вихопив гранату. Кинув прямо їм під ноги. Ще до вибуху фашисти шарахнулись на всі боки і попадали. Лейтенант не дав їм більше піднятись. Лише офіцер, викидаючи далеко вперед довгі руки, вужем поповз в обхід. Він на якусь мить зупинився і прицілився в лейтенанта. Та Шайхутдінов випередив його. Він вистрелив у фашиста першим. Більше пострілів звідти не було. Кілька гітлерівців підняли руки, інші кинулись назад.