Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
На вогневі рубежі разом із солдатами, сержантами й офіцерами 180 дивізії вийшли всі 500 квітчай, що взяли в руки зброю.
Вирішено було послати розвідку в село Валява, дізнатися, які сили ворога там зосереджені.
У третій батальйон прийшов з штабу офіцер.
— Хто піде зі мною в розвідку?
— Ми готові, товаришу молодший лейтенант, — відповів командир автоматників.
— Прошу приєднати нас до солдатів, — звернувся до офіцера квітчанин Олександр Кабаненко.— Адже ми добре знаємо місцевість, проведемо найкоротшим шляхом.
— Добре, — погодився офіцер.
— Зі мною, — розповідає О. К. Кабаненко, — були, якщо не зраджує пам’ять, Сава Мащенко, Іван Мащенко, Нестор Думенко, Максим Думенко, Іван Погорілий і Григорій Сахно.
Йшли чагарниками, балками, пробиралися через городи і садки. У кожного напоготові автомат, гранати.
Окупанти в темноті палили цигарки, час від часу випускали в бік Квіток короткі черги трасуючих куль. На передній лінії було нараховано не більше двох десятків автоматів, кілька кулеметів.
Підрозділ наших розвідників зайняв вигідний рубіж оборони, щоб прикрити тих, кому наказано було точно визначити сили і розташування німецького гарнізону в селі Валява.
Два бійці, квітчанин Кабаненко й Афанасьев з Ракитного, які добре знали Валяву, непомітно пробралися в село, зустрілися з місцевими жителями, зібрали цінні дані про ворога і передали командуванню.
На ранок частина Валяви була визволена. Але з Городища і станції Цвіткове на допомогу гітлерівцям підійшло підкріплення. Ми знову відступили і зайняли оборону в Квітках. Бій невпинно посилювався. Ворог раз у раз переходив в атаку на наші позиції. Та зустрінутий вогнем автоматів, кулеметів і гармат він змушений був відкочуватися назад. В останньрму бою, яким керував комбат 386 стрілецького полку майор Потапов, фашисти вдалися до психічної атаки. Йшли вони з урочища Кам’янщина. Наші артилеристи — квітчани Григорій Сахно, Іван Масло і Сава Мащенко прямою наводкою випустили по шеренгах гітлерівських солдатів понад 100 снарядів. Стволи ПТР, автоматів і гвинтівок були такі гарячі, що до них не можна було й доторкнутися. Незабаром підійшли наші частини, і Валява була повністю очищена від ворога.
А на інших ділянках квітчанської оборони тривали запеклі сутички. Ні вдень, ні вночі не стихали бої на північно-західній околиці села, де наступали гітлерівці з Глушок, Петрушок і Туркенець.
Іван Семененко, нагороджений орденами Слави III ступеня, Вітчизняної війни І ступеня і медаллю «За відвагу», розповідає:
— 1 лютого підрозділи Червоної армії зайняли оборону в районі між Туркенцями і Петрушками. Зі мною в одному відділенні були квітчани Іван Сахно і Григорій Шутенко. Триматися було дуже важко. Лежали під вогнем кулеметів, навколо розривалися міни. Атаки відбивали здебільшого в близькому бою, коли фашисти припиняли вогонь з мінометів і гармат. Під час однієї з атак Іван Мащенко, в якого вийшли патрони, вискочив з окопу, взяв гвинтівку за ствол і прикладом поклав на землю трьох фашистів, але й сам загинув.
Дем’ян Жученко, Дмитро Терещенко, Іван Шпунтенко, Антон Кризенко, Юхим Крикля, Микола Пахаренко, Семен Ненька, Сергій Рибка та інші — всього понад 100 квітчай — були в обороні на сусідній ділянці між Петрушками і так званим «Роззявиним» вітряком, що стояв на північній околиці села.
Юхим Крикля, член підпільної партійної організації в Квітках, згадує про ті важкі дні:
— На висоті біля млина нас було дванадцять чоловік з двома кулеметами. Цілу добу вели бій проти наступаючого ворога. Він мав можливість посилати в атаку свіжі сили, нам же не було перепочинку. І коли відкрила вогонь його артилерія, розбила млин і взяла нашу оборону в кліщі, ми за наказом командування відступили на висоту біля кладовища. З дванадцяти нас залишилося четверо. На місце вбитих і поранених прийшло нове поповнення з квітчай. І ще добу протрималися. Потім нас підсилили загоном автоматників, і окупанти були вибиті з позицій на підступах до села.
Ворог, який зазнавав дуже великих втрат (у нас вони теж, на жаль, були чималі), хотів будь-якою ціною взяти Квітки і вирватись з оточення. П’ять діб підряд він вів безперервний вогонь по всій лінії нашої оборони. Бували дні, коли квітчани-солдати відбивали по дві-три, а то й по шість атак.
Але найчорнішим був день, коли під натиском переважаючих сил, підтриманих шквальним вогнем гармат, мінометів, танків і кулеметів, ворог прорвав оборону на північно-західній околиці села, що називається Собківкою. Квітчани з чималими втратами відступили на другий рубіж. Запалала Собківка. Почалася розправа над жителями. П. С. Гриненка, який не здався в полон, розстріляли на місці. Але катам цього було мало. Вони вирізали в нього, вже мертвого, на лобі і щоках зірки. Колгоспниця Г. 3. Семененко намагалася з семимісячною дитиною перейти в незахоплену частину села. Гітлерівці наздогнали її, дитину втопили, а Ганну Зіньківну тяжко поранили. Загинула від кулі фашистів Федора Яківна Шевченко. Ця чудова жінка протягом усіх днів оборони готувала і носила бійцям в окопи їжу...
Та як не шаленіли фашисти, просунутись далі їм не вдалося ні на крок. Другий рубіж оборони Квіток перетворився на незламну фортецю. Згодом в село прибули радянські 39 і 47 гвардійські козачі кавалерійські полки і підрозділи стрілецької дивізії.
...Скільки мужності, хоробрості і воїнської доблесті проявили квітчани в боях! Іван Вікторович Масло був піднощиком снарядів, У критичний момент бою, коли загинув навідник, він першим прибіг на вогневу позицію і замінив його. Натиснув на спуск, гармата вистрелила, снаряд розірвався в гущі атакуючих; додали по них вогоньку кулемети, ворожа лавина відкотилася назад.
У всіх був добрий настрій. Тільки Іван Вікторович сидів блідий. Виявилося, що він вперше у своєму житті вистрелив з гармати. А потім навчився стріляти з гармати прямою наводкою, і по дорозі на Петрушки з першого пострілу підбив самохідну установку ворога, яка сунула на наші позиції. Очевидці-однополчани розповідали, що цей безстрашний воїн згодом, уже в Карпатах, гранатами закидав вогневу позицію фашистів і відкрив по них вогонь з їхньої ж гармати. В одному з жорстоких боїв Іван Масло загинув.
Кмітливим і сміливим воїном виявив себе інший Масло, Михайло Павлович. У дні оборони Квіток він підбив танк, самохідну гармату, бронетранспортер, знищив чимало живої сили ворога.
— Лише в одному бою на околиці Собківки, — згадує учасник оборони Квіток Степан Дмитриченко, — невеликий загін полкової розвідки і квітчай знищив 13 гітлерівських солдатів, 86 обеззброїв і взяв у полон.
Бойові епізоди... Про них книги можна писати. А скільки їх залишилося невідомими!
Квітчани виступили проти окупантів із зброєю в руках. В одних були автомати, кулемети, гармати. А старим солдатам Конону Кабаненку та Івану Кириченку у зброї відмовили. І вони влаштували на горищах своїх будинків спостережні пункти полків. Оверко Дацько і Григорій Прудченко ремонтували військову техніку. Тетяна Максименко і Парасковія Ціон були куховарками, Наталія Михайленко і Марія Соломієнко влаштували в своїх будинках санітарні пункти, квітчанські лікарі Дмитро Петрович і Віра Павлівна Сурмило працювали в польовому госпіталі... Довго можна розповідати про подвиги учасників оборони.
За мужність і героїзм, виявлені жителями села в період Великої Вітчизняної війни, за успіхи, досягнуті у відбудові і розвитку колгоспного виробництва, і в зв’язку з 25-річчям Корсунь-Шевченківської битви село Квітки нагороджене Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.
_____________________
1. История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941 — 1945 гг. — М., 1962. — Т. 4.
1969 рік.
А. І. Белень
Неприступна фортеця
Здійснивши марш-маневр з району Кіровограда до корсунь-шевченківського кільця, 41 гвардійська стрілецька дивізія відразу вступила в бій. Один фланг її стримував ворога на зовнішньому фронті, інший — зосереджував вогонь на оточених фашистах.