Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

Тиха команда. Швидко на лід, який потріскує, але тримає людей. Буквально кілька секунд — і група автоматників пересікла Рось. А ще через якусь мить тишу на околиці селища порушила стрілянина, загриміли вибухи гранат. Сміливці на чолі з Чиковані досягли мети, несподівано увірвались до Стеблева. Це був сигнал до наступу. Рота піднялась в атаку.

Ворог чинив відчайдушний опір. Частина фашистів розвернулась проти групи Чиковані, а основні сили продовжували вести шалений вогонь по бойових порядках роти, яка наступала через Рось. Вахтанг діяв безстрашно і швидко. Уся ненависть до ворога, жорстокого і підступного, який напав на нашу мирну землю, який розстрілював дітей у колисці, виливалась зараз у влучні постріли. Одна за одною, як підкошені, падали сіро-зелені постаті. Капітан кинув погляд у бік церкви, звідки ударив кулемет, поливаючи свинцем ряди наступаючих. Кожна секунда вирішувала їх долю. Вахтанг повернув на вогонь і поповз. Через деякий час між цим і церквою було вже кілька десятків метрів, але ці метри, мабуть, були найдовшими за всю війну. Вибух гранати змусив замовкнути кулемет.

Бій був жорстоким. Та прорив групи Вахтанга Чиковані відіграв вирішальну роль. Оборона гітлерівців була зім’ята. Над Стеблевим замайорів червоний прапор свободи. У бою було знищено близько 50 гітлерівців, серед яких 11 знайшли собі смерть у поєдинку з капітаном Чиковані. 60 ворожих солдатів потрапили в полон. Рота захопила до десятка кулеметів, багато інших трофеїв. Поспішно відступаючи, фашисти навіть не встигли знищити автомашини, дев’ять з яких так і залишились на вулицях Стеблева з включеними двигунами.

Стеблівчани радо зустріли визволителів, щиро запрошували їх до хат обсохнути, обігрітись. Але командир прийняв рішення продовжувати наступ. І рота пішла далі, переслідуючи вибитих із Стеблева гітлерівців.

Успіх 4 роти допоміг сусідам справа і зліва, і батальйон 861 полку просунувся вперед, довершуючи справу розгрому оточеного ворожого угруповання.

Дорога з Стеблева на Шендерівку була схожа на фантастичне кладовище. Розбиті танки, автомашини, бронетранспортери, гармати, вози, мертві фашисти в сіро-зелених брудних шинелях, закляклі від холоду трупи коней...

Корсунь-Шевченківська битва підходила до свого закономірного фіналу. Залишки ворожих дивізій жорстоко розплачувались за відмову капітулювати.

Командування полку високо оцінило дії 4 роти, і, зокрема, її командира, у боях за Стеблів. За рішучість і винахідливість у цьому бою та виявлену особисту хоробрість Вахтанга Чиковані було представлено до присвоєння високого звання Героя Радянського Союзу.

Матеріали пішли по інстанціях, а двадцятичотирирічний офіцер крокував далі важкими дорогами війни, де кожної хвилини чекали його нові випробування. І не довелося молодому комуністу Вахтангу Чиковані зустріти той день, коли Батьківщина золотими літерами вписала в свою історію і його подвиг. Менше, ніж через два тижні в селі Водяники Звенигородського району він був смертельно поранений осколками ворожої міни.

Село взяли, як кажуть, з ходу, противник не виявив серйозного опору. Бійці розташовувались на відпочинок, коли в хату до командира вбіг спостерігач:

— Товариш капітан, до села наближається ворожа колона, автомашин п’ятнадцять...

— Стежте уважно, зараз посилимо заслін.

Через деякий час передовий загін німців нарвався на наш заслін. Зав’язалась перестрілка. Гітлерівці відступили, але там, далі, вже розгорталась у бойові порядки основна частина колони. Відкрили вогонь ворожі міномети. Осколком однієї з мін і був поранений капітан Чиковані.

Його занесли в будинок до Демченків, закривавленого і без свідомості. Обмили рани, перев’язали. Дві доби дванадцятирічна Марійка, її мати та сусідські жінки не відходили від пораненого офіцера. Він марив, говорив щось по-грузинськи, кликав Сашу, але так і не прийшов до пам’яті...

Поховали його в центрі села, біля школи.

Пам’ять про Вахтанга Чиковані, як і про інших воїнів, полеглих у боях за визволення Черкащини, назавжди залишиться в серцях жителів області. Трудящі обласного центру встановили на будинку міського Палацу піонерів меморіальну дошку, яка розповідає про подвиг сина сонячної Грузії при визволенні Черкас. Іменем героя названо одну із вулиць міста. У кімнаті бойової слави Черкаської середньої школи № 4 зібрано багато матеріалів про відважного сина грузинського народу. Поряд з портретом героя, довоєнними фотографіями, розповідями про нього друзів юності, можна побачити листи матері Вахтанга, його бойових друзів.

Фотознімки Чиковані і документи про його подвиг зберігаються в музеї історії Корсунь-Шевченківської битви. Одну з вулиць Стеблева названо іменем героя.

Кілька років тому мати Вахтанга — Сусанна Рухадзе, його рідна сестра — кандидат медичних наук Лейла Чиковані і двоюрідний брат — доктор фізико-математичних наук професор Московського державного університету імені Ломоносова Анрі Рухадзе на запрошення колгоспників артілі імені Чиковані побували у Водяниках. Гостей вітали всі жителі села. У просторому клубі зібралися сотні людей. Сердечні слова матері Вахтанга, його сестри Лейли були виявом великої дружби радянських людей, спільною метою яких є мир і праця. Саме за це і віддав своє життя Вахтанг Чиковані. Про його останні хвилини з болем розповідала колгоспниця Марія Демченко, яка разом з іншими жителями села ночами сиділа біля вмираючого героя. Українські колгоспники показували гостям з Грузії нове село, господарство, розповідали про свої досягнення, про плани на майбутнє.